Друга і чи не головна група доказів (не ризикую назвати її «даними мови» або «лінгвістичною аргументацією») - ототожнення кардинально важливих слів. Цей спосіб аргументації належав до головних у праці С.А.Гедеонова «Варяги и русь», концепція якого про балтійсько-слов'янське походження варягів відроджена «антинорманістами» 2000-х років. Етимології С.А.Гедеонова були частково запозичені із творів ранішого часу (аж до С.Герберштейна) або придумані ним самим. Але і ті, й інші в переважній більшості ґрунтувалися на принципі народної (помилкової) етимології - осмисленні, як правило, запозиченого слова шляхом зближення зі співзвучними словами, але відмінними від нього за походженням32.

Для С.Герберштейна та і для істориків XVIII ст. (до народних етимологій широко вдавався М.В.Ломоносов та ін.) подібні зіставлення були нормою. Адже у XVIII ст. мовознавство як наука ще тільки робило перші кроки, а етимологізація як гносеологічний метод була поширена і в Середньовіччі, і в новий час, ґрунтуючись на уявленнях про внутрішній зв'язок слова і позначуваного ним предмета або явища (денотата)33. Але в той час, коли писав С.А.Гедеонов, наука про мову суттєво просунулась уперед, були закладені засади порівняльного мовознавства, і його етимологічні спроби були різко розкритиковані лінгвістами, котрі відзначали глибоку невідповідність його етимологій сучасному (тобто, середини XIX ст.) рівню науки.

«Вагри - варяги» далеко не єдиний випадок «народного етимологізування» сучасних «антинорманістів». Чудове у своїй наївності ототожнення зі словом «Русь» будь-якого європейського етноніма, що починається на ру-/ро-: рутени, руги/роги34, руяни, росмони, роксолани і т. п. Цілком логічним результатом таких ототожнень стало «розмноження» русі - в останніх працях А.Г.Кузьміна їх налічується незліченна кількість. Автор скромно назвав у заголовку статті лише дві, обидві в Прибалтиці. Але, як виходить із його ж тексту, навіть у Прибалтиці їх було набагато більше: «Широке коло ... джерел вказує на наявність ряду Русій на південних і східних берегах Балтики та на прилеглих до цих берегів островах. На східному узбережжі виділяється «Русія-тюрк» (sic!), що є відгалуженням донських русів-аланів, на острові Рюген і на узбережжі, в тій чи іншій мірі віддаленому від моря, аж до Немана, згадується кілька ізольованих одна від одної, але таких, що беруть початок від єдиного кореня, Русій «красних» „.З цими ж Русіями - цілком обґрунтовано - пов'язувались і різні «Русії» в Подунав'ї та прилеглих до Дунаю областях. У Причорномор'ї ж змішувалися «Русі» різного етнічного походження»35. Думаю, що коментарі тут зайві - зловживання народними етимологіями до добра привести не може.

Обговорювати третю групу аргументів - археологічні матеріали (тобто наявність балтослов'янських старожитностей на території Давньої Русі) - я не буду, оскільки не археолог. Відзначу лише надзвичайно малу кількість знахідок, що їх можна віднести до поморських слов'ян, та їх локалізацію винятково в Приладожжі. Нагадаю також, що фризькі пам'ятки давнини жодною мірою не можуть бути віднесені до балтійсько-слов'янських (як це робить В.В.Фомін), тому що фризи населяли узбережжя Північного, а не Балтійського моря. I, нарешті, поверну «антинорманістам» їх власне твердження: якщо, на їх думку, дуже численні й надзвичайно поширені на всій території Східної Європи скандинавські знахідки є результатом торгових зв'язків, то чому ж нечисленні й вузько локалізовані предмети поморського походження повинні обов'язково свідчити про присутність балтійських слов'ян у Східній Європі?!

Останній же спосіб аргументації, як бачимо, заслуговує на більшу увагу, оскільки відбиває методологію сучасного «антинорманізму». Кінцевим (і найвищим) аргументом у полеміці є посилання на судження попередника-антинор-маніста, головним серед яких є С.А.Гедеонов, адже саме його ідеї повторюються й нині. Апеляція до авторитета замінює власне дослідження, підмінює звернення до джерела, нерідко перетворюється на самоціль. Не випадково, у працях «антинорманістського» напряму домінує історіографізм: в абсолютній більшості випадків майже всі вони присвячені критиці праць істориків, котрих самі «антинорманісти» оголосили норманістами!

Мене завжди дивувала непродуктивність антинорманізму. Протягом майже 250 років антинорманісти не ввели в науку жодного нового джерела, вони запропонували всього-на-всього дві нині відомі інтерпретації історії східного слов'янства без скандинавів: про заснування Давньоруської держави балтійсько-слов'янськими варягами (С.А.Гедеонов) і середньодніпровською руссю (М.М.Тихомиров)36. Однак жодна із цих концепцій не була оригінальною: перша брала початок в історіографії ХУІ-ХУІІІ ст., друга - від народних етимологій М.В.Ломонсова (русь-іраномовні роксолани і загадкові росомони). Жодна з них не спиралася на нові джерела чи хоча б на нову їх інтерпретацію - важливим був лише вибір «ключового» слова: «варяг» (С.А.Гедеонов) або «русь» (М.М.Тихомиров) і його ототожнення з яким-небудь співзвучним етніконом. І ось знову пережовується все та ж етновизначальна жуйка! Ну, чи не нудно?

Адже навколо безліч невирішених, а часом і нерозглядуваних проблем, навіть у річищі «антинорманізму» - скільки можна було б знайти нових аспектів і нових дослідницьких проблем. Адже зв'язки Русі з балтійськими слов'янами (якщо вони дійсно існували) залишаються невідомими. Ось широке поле діяльності: чи є згадки таких зв'язків у джерелах (зрозуміло, ранніх, а не ХУІІ ст.), якщо є, то що про них розповідається, як вони зображуються тощо. Чому ж не пророблена ця праця замість того, щоб, Господь знає, в який раз твердити, що русь і руси -