О.Б.Головко Головко Олександр Борисович - д-р іст. наук, головний консультант депутатської фракції Верховної Ради України.

E-mail: ogolovko@rada.gov.ua

ОСТАННІЙ ПОХІД КНЯЗЯ РОМАНА МСТИСЛАВИЧА У ДЖЕРЕЛАХ

ТА ІСТОРИЧНІЙ ДУМЦІ

Розглядаються джерела та аналізується література з історії останнього походу Романа Мстиславича у червні 1205 р. під польське місто Завихост. Автор висловлює сумнів щодо популярної в історіографії версії, нібито тоді галицько-волинський князь планував здійснити виправу до Саксонії, і вважає, що Роман Мстиславич вступив у конфлікт між польськими князями Владиславом Лясконогим (Тонконогим) та Лешком Бялим (Білим). У статті доводиться, що Роман Мстиславич міг загинути під час пошуку зручної переправи через Віслу, коли він та його невеличкий загін несподівано наразилися на польське військо. Наводяться арґументи щодо вірогідного місця поховання тіла галицько-волинського володаря на території князівської резиденції в родинній церкві св.Пантелеймона біля Галича.

1205 р. увагу князя Романа Мстиславича у черговий раз привернула Польща. У червні того року галицько-волинський князь здійснив похід проти малопольського князя Лешка Бялого (Білого) та його брата - мазовецького князя Конрада. Під час цієї виправи, біля міста Завихост, на березі ріки Вісли князь Роман загинув. Історія останнього походу Романа Мстиславича вже давно цікавить учених, проте і досі з питань його мети, причин, перебігу, обставин загибелі князя серед науковців точиться дискусія. Саме ця обставина, а також поява останнім часом нових праць із даної теми1 спонукали автора цих рядків, який раніше вже висловлював своє бачення перебігу червневого 1205 р. походу князя Романа2 знову звернутися до розгляду однієї з найбільш цікавих подій міжнародного життя Центрально-Східної Європи початку ХІІІ ст.

Основне джерело з історії Польщі цих часів - хроніка Вінцентія Кадлубека - не зберегло відомостей про похід Романа Мстиславича під Завихост, хоча дослідники вважають, що краківський єпископ, безумовно, знав про нього і на його трактування взаємин Русі і Польщі та ставлення до князя Романа Мстиславича суттєво вплинули саме події літа 1205 р.3

Свого часу відомий дослідник і видавець польських середньовічних джерел А.Бельовській висловився на користь того, що докладне повідомлення про загибель Романа під Завихостом у 1205 р., яке міститься у «Краківському капітульному рочнику», належить саме перу Вінцентія Кадлубека4. Так, у пам'ятці повідомляється: «Романа, наймогутнішого князя рутенів, який піднявся у своїй гордині і похвалявся безмежно великим за чисельністю військом, синами князя Казимира Лешком та Конрадом за допомогою Всевишнього, який своїми чеснотами підтримує тих, хто стоїть високо, могутніх трощить, а повалених піднімає, у битві біля Завихоста було вбито. Тоді ж за допомогою Всевишнього навіть у небагатьох, які залишились у війську означених князів, яке через величезну втому та рани поверталося додому, хоробрість настільки збільшилася, що коли вони сміливо напали на незліченні фаланґи Романа, який підступно вирішив погубити Польщу, то примусили до втечі двадцять одну тисячу воїнів. Після нечуваної різанини ріка Вісла переповнилася кров'ю і вийшла з берегів, вода в ній стала червоною і була в ній велика кількість трупів воїнів, які пали від руки переможців - поляків» («Romanus fortissimus princeps Ruthenorum elevatur in superbiam et exaltans se in infinita multitudine sui exercitus numerosi a Lezstcone et Cunrado filiis ducis Kazimiri, cooperante omnipotentis auxilio, qui propria virtute sublimium colla calcat, qui forcia frangit et elisa erigit, in Zauichost est in prelio interfectus. Tunc enim adeo superni opitulamnis fortitudo affuit quamquam paucissimis, qui residui de paucis exercibus dictotum ducum iam ad propria redeuntibus pro sui lassitudine remancerant, ut cum retroversi infinitas phalanges prefati Romani, dolosi et fraudulenter excidium Polomiae procurantis, audaci congressu impeterent, unus mille et duo decem milia fugaverunt. Insuper cedis valitudinem inauditam fuit protestata et exundans cruoris effusio in flumine Vizla, tunc unda ibidem nativo colore in rubrum commutante et innumerosa cadaverum ibidem in Polonorum victrici dextera cadencim multitudo»)5.

У хроніці Дзежви, фраґмент якої, де вміщено інформацію про події під Завихостом 1205 р., зберігся у «Краківському францисканському рочнику», ідеться: «У цей же час Роман, могутніший князь рутенів, зібрав величезне військо і князю Лешку відмовляється платити данину, нахабно виступає проти його влади і несподівано вступає в польські землі. Коли про це почув Лешко, він з невеликим загоном воїнів прямує під Завихост, де захоплює, розбиває і перемагає. Рутени, що спочатку вели себе самонадіяно, були ранені та вбиті, інші знайшли спасіння у втечі» («Illo quoque in tempore Roman us potentissimus princeps Ruthenorum, congregato magne numerositatis exercitu, duci Lestkoni tributo denegat, audacter se opponit, potenti manu Polonie metas aggreditur insperate. Quod cum auribus Lestkonis insonuit, illico cum paucis sibi occurrit in Zawichost, occupat, irruit et trucidat. Quod Rutheni cernentes, qui primum pompatice venerant, vulneratis occisisque quam plurimis, confusi reliqui fuge presidium ininiere»)6. У цьому повідомленні конкретно у порівнянні з першою пам'яткою додана інформація про небажання галицько-волинського князя Романа платити нащадкам Казимира II Справедливого данину.

Аналогічне повідомлення є у більш пізній «Великопольській хроніці», в якій додається про те, що чимало «рутенів» під час зіткнення з поляками потонуло у Віслі та про загибель Романа на полі битви: «У цей час Роман, могутніший князь рутенів, відмовився сплачувати данину князю