Під 1205 р. Альбрік розповідає про похід Романа: «Король Русі на ім'я Роман від своїх земель вирушив, через Польщу прямував до Саксонії і, як удаваний християнин, прагнув зруйнувати храми, але два брати Лешек і Конрад над рікою Bіcлoю за повелінням Господа його поразили та вбили і всіх, хто до нього приєднався, або були розігнані, або їх знищили» («Rex Russie, Romanus nomine, a finibus suis egressus et per Poloniam transire volens Saxoniam, et eccle- sias destruere volens sicut falsus christianus, a duobus fratribus Poloniae ducibus Listec et Conrardo super Wisselam fluvium Dei iudicio percutitur et occiditur, et omnes quos secum aggregaverat aut disperguntur aut interficiuntur»)20.

Розповідаючи про смерть Лешка, яка сталася через двадцять два роки після цього (1227 р.), французький хроніст знову згадує про перемогу краківського князя і його брата над Романом, але, що дуже важливо, обставин цієї перемоги не повідомляє: «Колись Лешко разом зі своїм братом короля Русії на ім'я Роман блискуче переміг» («Qui Listet cum fratre suo Conrado de rege Russie, Romane nomine, quondam nobiliter triumphaverat»)21.

Повертаючись до першої інформації Альбріка, треба відзначити, що загалом вона несе досить тенденційне навантаження. Давньоруський князь зображується в ній як «удаваний християнин» (falsus christianus), якому приписується прагнення здійснити найтяжчий злочин - руйнацію християнських храмів. Створюється враження, що матеріал про конфлікт Романа з польськими князями у хроніці вторинний, що він виник під сильним впливом якогось протографа, вірогідно польського походження. І тут слід відзначити, що у хроніці трапляються ще повідомлення з польської історії ХІІІ ст.22, що є арґументом на користь можливого використання Альбріком сучасних йому польських середньовічних пам'яток, зокрема рочників.

Про обставини походу 1205 р. інформує Суздальський літопис: «Иде Pomah Галичьсый на ляхы и взя 2 города лядьская и ставше же нему на Вислою рекою и отьєха cам в мале дружинє от полку cвoeгo. Ляxoвє же наєхавшє убиша и, дружину около eгo избиша, приєхавшє галичанє, взяша князя cвoєгo мртва, несоша в Галичь»23. Приблизно узимку 1206-1207 рр., під час зустрічі з удовою Романа - Анною, князь Лешко, як про це розповідає Гaлицькo-Boлинcький літопис, заявив, що він не знає причин, що призвели до його війни з Романом і висловив припущення про підступні дії якогось «Boлoдиcлaвa», які й спричинили спалах конфлікту з галицько-волинським князем («Лєстко нє помяну вражды, но с вєликою чєстью прия ятровь свою и дєтятє, сожаливьси и рєчє: "Яко дьявол єсть вовєрга вражду сию мєжи нами, бє бо Володислав лєстя мєжи има и зазор имєя любви єго"»24).

Загибель Романа Мстиславича по-різному сприймалася в Русі і Польщі. Для Русі вона стала справжньою катастрофою, початком нового витка численних і тривалих суспільних катаклізмів та конфліктів, посилення кризи у державно-політичному житті східнослов'янських князівств. Найбільш драматичним було те, що ця смуга негараздів у руському суспільному житті триватиме декілька десятиліть, і все це відбуватиметься напередодні масштабного вторгнення військ монґольських ханів у Східну та Центральну Європу. Своєю чергою, останній похід галицько-волинського князя викликав шок у різних верствах польського суспільства. М.Грушевський із цього приводу відзначав: «Роман вибрався був на Польщу з дуже серйозними замірами, і його несподівана смерть увільнила Польщу від великого страху, відти таке сильне вражіннє від смерті сього руського в Польщі»25. Тут раптова смерть князя Романа сприймалася як справжнє диво.

Тож невипадково саме в Польщі ці події одразу ж почали обростати різного роду епічними розповідями, що ми перш за все спостерігаємо в текстах рочників і хронік (наприклад, Дзежви і Великопольській). Під впливом леґендарних описів загибелі Романа в епістолярних творах середньовічних хроністів з'являлося все більше і більше подробиць про «славну битву» під Завихостом26.

Досить докладно про похід Романа Мстиславича розповів видатний польський хроніст XV ст. Ян Длуґош, на думку якого, причини загострення стосунків Романа з Лешком були пов'язані з претензіями руського князя на Люблінську землю, яку він хотів отримати як відшкодування за втрати, що їх Роман зазнав під час битви на річці Мозгаві в 1195 р. За свідченням Яна Длуґоша, напередодні походу у Романа Мстиславича виник конфлікт із володимирським єпископом, від якого князь хотів отримати благословення на виправу проти поляків. Ян Длуґош пише про місячну облогу Романом міста Любліна, збирання краківськими князями Лешком і Конрадом біля Сандомира війська проти руських полків і про розгром останніх під Завихостом27.

В основу розповіді Я.Длуґоша покладено більш ранні свідчення польських хронік і рочників, які в нього набули почасти фантастичного і гостро тенденційного щодо Русі характеру, а також якихось руських літописів. Авторитетний дослідник хроніки Яна Длуґоша А.Семкович уважав, що середньовічний історик мав можливість черпати додаткову інформацію з джерел, які не збереглися. Тому цілком вірогідним виглядає історія про конфлікт Романа з володимирським єпископом, розповідь про територіальні претензії галицького князя щодо польських земель.