Аналогічно до праці Яна Длуґоша події 1205 р. висвітлюються і у хроніці Мацея Стрийковського, який «перемозі» поляків присвятив цілу оду30. Інші пізньосередньовічні історіографи Польщі та Східної Європи про виправу Романа Мстиславича в Польщу також розповідали під впливом хроніки Я.Длуґоша31.

Обставини походу галицьких та волинських полків на чолі з Романом у Польщу викликали чимало запитань у дослідників. Перш за все в польській історіографії, яка розглядає польсько-руські відносини початку ХІІІ ст. під впливом польських середньовічних хронік і рочників (особливо творів Я.Длуґоша і М.Стрийковського), часто порушується питання, як так могло статися, що Роман розпочав війну проти своїх найближчих родичів, з якими у нього - як із Лешком і Конрадом, так і з їхнім батьком Казимиром - завжди були добрі, союзницькі відносини32. Однак діяльність князя Романа Мстиславича слід розглядати не у контексті розвитку родинних династичних зв'язків, а виходячи з його намагань зміцнити позиції власної держави, поширивши її вплив на сусідні країни.

Безпосередні обставини походу галицько-волинського війська в Польщу й загибелі 19 червня 1205 р. Романа Мстиславича залишаються нез'ясованими. Так, у спеціальній літературі поширені версії походу, які значною мірою ґрунтуються на недостовірних або неперевірених свідченнях пізньосередньовічних пам'яток, перш за все хронік Я.Длуґоша та М.Стрийковського, де наводяться леґендарні «подробиці» останньої виправи галицько-волинського володаря.

Так, російський історик XVIII ст. В.Татищев пише про захоплення військом Романа Мстиславича польських міст в околицях Любліна, перехід русичів до Сандомира, де розпочалися переговори з послами Лешка. Після цих перемовин Роман своєю чергою відправив власних посланців до польського князя. За тиждень галицько-волинський державець, котрий чекав повернення послів, у супроводі невеликого загону вирушив на лови. Коли князь їхав відкритим полем, на нього з лісу напали поляки, з якими загін Романа довго бився. Коли ж на допомогу підійшли головні руські сили, то було вже пізно - важко поранений списом Роман за деякий час помер. Говорячи про саме бойове зіткнення, історик звертає увагу, що після підходу основного руського війська поляки не могли чинити опір - невелика частина їх врятувалася втечею, а більшість загинула33.

Класик російської історіографії XIX ст. М.Карамзін писав про те, що Роман захопив у Сандомирській землі два міста, потім вступив у переговори з Лешком, який став краківським князем. У ході перетрактацій Роман вимагав від поляків Люблінську землю, вступив у переговори з папою Інокентієм III, а згодом, відновивши війну з поляками, загинув у нерівній битві на Віслі, коли, від'їхавши від свого війська, наразився на ворога. У коментарі російський історик зазначає, що в основі його викладу історії походу Романа лежать дані Я.Длуґоша34.

Російський історик середини XIX ст. С.Соловйов та український історик першої половини XX ст. М.Кордуба фактично повторюють версію В.Татищева - під час виправи Роман дійшов із військом до Завихоста, де уклав перемир'я з Лешком, після чого вирішив зайнятися полюванням, під час якого і загинув, наразившись на загін польського війська35. Аналогічне трактування походу можна зустріти і у праці російського вченого другої половини XX ст. Б.Рибакова, який пише, що князь Роман загинув під час ловів, коли, відірвавшись від своєї дружини, натрапив на загін поляків і у цій сутичці був убитий36.

У такому ж плані перебіг подій червня 1205 р. передає автор великої статті про Романа Мстиславича І.Гуржій, проте цей учений вважає, що Роман під час походу до Польщі не воював з Лешком, а виступав на його боці37. Цікавою є реконструкція подій червня 1205 р. Л.Войтовича, яку дослідник робить на підставі комплексного аналізу розповіді Лаврентіївського та Іпатіївського зводів, твору В.Татищева, польських хронік В.Кадлубека і Я.Длуґоша - Роман ішов через Польщу до Саксонії як через союзну державу (на «саксонській» версії походу ми зупинимося нижче), але неузгодженість дій із польськими князями призвела до конфлікту галицько-волинського володаря з Лешком та його братом Конрадом. Під Завихостом розпочалися переговори, під час яких Роман поїхав на полювання і загинув, потрапивши у засідку38.

Значно більш поширене інше уявлення про те, що князь загинув під час великої битви між малопольськими та галицько-волинськими полками, що відбулася на березі Вісли неподалік від польського міста Завихост. Австрійський історик И.Енґель писав, що польські війська після перемоги під Завихостом переслідували рештки полків Романа аж до воріт Галича, проте ця версія, як безпідставна, була спростована ще Л.Дробою39. Правда, останній, як і більшість представників польської історіографії, усе ж таки вважає, що 19 червня 1205 р. між військами Романа та Лешка відбулася велика битва40. Про жорстоку поразку Романа у масштабному зіткненні з поляками можна прочитати також у працях представників інших історичних шкіл, починаючи від твору М.Карамзіна і завершуючи монографією з історії Русі XIII ст. відомого англійського історика XX ст. Дж.Феннела41.

Ь кінця XIX ст. у науці поступово запанувала думка, згідно з якою князь Роман під час виправи у червні 1205 р. переслідував далекосяжну мету - прагнув утрутитися у конфлікт між двома германськими угрупованнями - Гогенштауфенів та Вельфів. Згідно з цією версією, галицький князь прагнув