Пізніше польський історик церкви В.Абрахам відзначав, що інформація німецьких джерел указує на те, що «завихостська трагедія розігралася не на ґрунті прикордонних суперечок між Польщею і Руссю за Люблін, а на більш широкій основі - суперечки за імператорську корону у Німеччині». При цьому він посилався на звістку Альбріка, де йшлося про похід Романа «через Польщу» («per Poloniam»). Польський учений також уважав за можливе використати як додатковий арґумент зазначеного вище свідчення «Діянь єпископів гальберштадських» та ув'язував західну політику Романа з його переговорами з папою Інокентієм III43. Невдовзі розроблену В.Абрахамом саксонську версію цілковито підтримали українські дослідники С.Томашівський і М.Чубатий44. Останній припустив, що князь Роман належав до табору Гогенштауфенів, у зв'язку з чим папські посли, які були союзниками Вельфів, під час переговорів із Романом не добилися від галицько-волинського володаря позитивної відповіді на свої пропозиції.

Щоб не повертатись більше до цієї теми, слід відзначити, що найбільш слабким елементом побудови В.Абрахама було використання «Діянь єпископів гальберштадських», оскільки у цьому творі не міститься жодних чітких свідчень, які можна було б коректно використати для доведення якихось контактів галицько-волинського князя з ґерманськими володарями. Іншими словами, неможливо підтвердити, що інформація цього джерела від 1203 р. про якісь «варварські народи» («barbaris nacioni») обов'язково стосується русів45.

Попри те, що версія про похід Романа до Саксонії не була сприйнята авторитетними істориками першої половини XX ст. М.Грушевським, С.Захоровським і Б.Влодарським46, у подальшій історіографії вона продовжувала користуватися популярністю47. Зокрема, саме такого погляду на участь Романа в конфлікті Вельфів і Гогенштауфенів дотримувався відомий фахівець з історії зовнішньої політики Русі В.Пашуто48. У монографії «Нариси з історії Галицько-Волинської Русі» історик висловлює думку (без посилань на джерела), що польський князь Лешко тоді був союзником Вельфів. У книзі «Зовнішня політика Древньої Русі» вчений, не наводячи арґументів, пише про якийсь «план Романа», пов'язаний із захистом традиційних інтересів Русі в Помор'ї. Розвиваючи цю думку, Н.Щавелєва пише, що князь Роман Мстиславич у 1205 р. хотів включитися у боротьбу за імперську корону в Німеччині, налагодити русько-поморські та русько-ґерманські зв'язки. У цей час у Помор'я здійснили похід данський король Вальдемар II та великопольський князь Владислав Лясконогий. Останньому вдалося розсварити союзних Романа та Лешка, який був суперником великопольського князя у боротьбі за Краків. Владислав за допомогою Лешка Бялого не допустив Романа у Німеччину, щоб той не надав допомогу суперникові Вальдемара - імператорові Філіпові Швабському49. Прихильник цієї ж концепції О.Назаренко вважає, що однієї наявності згадки про Саксонію у хроніці Альбріка вже достатньо для того, щоб не сумніватися щодо можливої спрямованості походу Романа Мстиславича 1205 р. саме в Німеччину50. Д.Харді, докладно розглянувши обставини виправи галицько-волинського князя, висловлює погляд, що Роман, можливо, не прагнув іти в далеку Саксонію, проте хотів допомогти вирішенню німецького питання в Польщі, напавши тут на противника Фрідріха Гогенштауфена князя Лешка51.

Більш ґрунтовно цю тему розглядає О.Майоров, який присвятив її вивченню велике дослідження. На думку дослідника, чернець Альбрік був добре обізнаний із мотивами виступу Романа на захід, ця акція галицько-волинського володаря обумовлювалася його тісними зв'язками з потужними політичними угрупованнями у Німеччині та ситуацією у Центральній Європі. Відтак, французький хроніст, робить висновок історик, мав у своєму розпорядженні таку інформацію про обставини походу, яка, можливо, на початку ХІІІ ст. навіть була секретною52.

Таким чином, беручи до уваги викладені вище погляди різних істориків на події червня 1205 р., складається враження про грандіозні масштаби європейської політики Романа Мстиславича (особливо, якщо додати ще її візантійські, балканські та причорноморські вектори53), хоча одразу відзначимо, що конкретна політична ситуація у Центрально-Східній Європі початку ХІІІ ст. дозволяє думати, що такі уявлення про діяльність князя далекі від реальних. В.Нагірний, розглянувши історію походу Романа в контексті міжнародного життя Європи перших років ХІІІ ст., навів низку вагомих аргументів щодо відсутності якоїсь мотивації для здійснення галицько-волинським володарем віддаленого від Русі походу у Центральну Європу54. Утім концепція про прагнення Романа здійснити похід у Саксонію, враховуючи її особливу популярність серед істориків, потребує більш детального розгляду.

На нашу думку, великий інтерес дослідників до свідчень французького хроніста про Романа Мстиславича багато у чому спричинено «екзотичністю» для Русі джерела подібного походження. Порівняння ж відомостей польських рочників зі згаданою вище звісткою Альбріка показує їх схожість і за духом, і за змістом, хоча деякі польські повідомлення більші за обсягом (щоправда, у них відсутня інформація про Саксонію). Таке порівняння дає всі підстави зробити висновок, що текст французького хроніста було написано на підставі саме цих джерел. Відомості ж про Саксонію у праці Альбріка могли з'явитися під впливом сучасних подій, а саме активних