Ознайомлення з текстом хроніки підтверджує, що інформація про похід Романа є вставкою у вже підготовлений текст про події 1205 р. Розпочинається стаття інформацією про якогось віце-графа (віконта) Емеріка та його стосунки з королем Філіпом, потім розповідь про події у Західній Європі переривається доволі невеликим записом про виправу Романа (його наведено вище), а потому вміщено докладний опис подій на Балканах після захоплення Константинополя хрестоносцями56. ФраГмент про Романа Мстиславича, як нам здається, був написаний і вставлений до хроніки Альбріком вірогідно у середині або у другій половині 1240-х рр. Причому таких вставок до пам'ятки Альбрік тоді зробив досить багато. До цього слід додати, що французький монах під час написання хроніки жваво цікавився сучасними подіями на Сході, особливу увагу приділяючи війнам, що їх вели народи Азії та Східної Європи з монгольськими військами («татарами»), на чолі яких, на думку хроніста, стояв міфічний «пресвітер Іоанн»57.

В.Пшик відзначає, що в історіографії існують три головні версії щодо обставин походу Романа Мстиславича у червні 1205 р. Перша з них зводиться до того, що князь Роман хотів здійснити далекосяжну виправу в Німеччину. Згідно з другою, галицько-волинський князь був одним з учасників конфлікту між польськими князями. Третя визначає головною метою зовнішньополітичної акції Романа бажання заволодіти польським містом Люблін58. Саме останньої версії і дотримується В.Пшик, який на її підтримку вважає за можливе використовувати свідчення Я.ДлуГоша59. Не заперечуючи такий напрям наукового пошуку, необхідно відзначити важливість відпрацювання механізму жорсткого критичного аналізу тексту пізньої пам'ятки, якою є хроніка Яна ДлуГоша. Менш суперечлива конструкція дослідника, побудована на порівнянні політики Романа, Данила та Лева Даниловича щодо Сандомирської і Люблінської земель на протязі майже 100 років.

Про можливість потрійної систематизації думок дослідників щодо виправи Романа Мстиславича пише також В.Нагірний60, а М.Бартницький думки вчених із цього приводу поділяє на чотири групи, додавши версію про можливий вплив на події ситуації у Візантії61.

Як здається, друга і третя версії походу не суперечать, а доповнюють одна одну. Під час походу Роман хотів поширити свій контроль на найближчі до Волині польські землі, для чого і втрутився у конфлікт польських князів у Малій Польщі. Крім цього, історики, які дотримуються саксонської версії виправи Романа, нерідко також не заперечують наявності у нього конфлікту з польськими князями та визнають вірогідність бажання галицько-волинського володаря захопити землі у Сандомирсько-Люблінському регіоні.

Конфлікт між Казимировичами та Романом виник, як можна припускати з контексту джерел, з ініціативи галицького князя, що підтверджують слова Лешка Бялого під час зустрічі з удовою Романа - княгинею Анною - про те, що йому невідомі причини, які призвели до війни; тоді ж він висловив припущення про підступні дії якогось Володислава («...еє ео Еолодислле лєстя межи имл»62). Більшість дослідників поділяють думку, що цим «Еолодисллеом» був велико- польський князь Владислав Лясконогий, син князя Мешка III Старого63, який тоді прагнув на підставі засад сеньйорату як старший у польській князівській родині контролювати Малу Польщу і Краків. І.Крип'якевич та О.Пріцак уважали, що згаданим у літописі «Владиславом» був галицький боярин Владислав Кормильчич, відомий із джерел початку ХІІІ ст. як ворог Данила Романовича, проте така версія видається доволі штучною64.

Ґ.Лябуда, розглядаючи проблему міжкнязівської боротьби у Польщі на початку ХІІІ ст., відзначає, що джерела подають суперечливу інформацію щодо спадкоємця Мешка ІІІ Старого (помер 1202 р.) на краківському столі. О.Бальцер уважав, що цей стіл нетривалий час займав Владислав, а потім до Кракова прийшов Лешко65. Ґ.Лябуда доводить, що Владислав князював у Кракові до зими 1205-1206 рр.66

Нам остання версія також видається більш вірогідною. На користь поглядів Ґ.Лябуди, на нашу думку, деякою мірою свідчить і той факт, що після загибелі 19 червня 1205 р. тіло Романа вже 22 червня було поховане у Сандомирі (де воно й перебувало до моменту більш пізнього перенесення труни в Русь67), тобто у столиці тодішніх володінь Лешка, під час зіткнення з воїнами якого руський князь і загинув. Із концепції Ґ.Лябуди випливає, що з приходом до влади у Кракові Владислава Лясконогого, сина Мешка ІІІ Старого, представника велико- польської гілки Пястів, у Романа продовжували розвиватися нормальні добросусідські відносини з краківською адміністрацією.

На початку 1205 р. сандомирський князь Лешко та його брат - мазовець- кий князь Конрад - розпочали війну проти Владислава, щоб здобути краківський стіл. Вочевидь Владислав, опинившись у складній ситуації, попросив допомоги у Романа. Галицько-волинський князь оперативно відгукнувся на заклик Владислава, тим більше, що, імовірно, війна з Лешком та Конрадом була добрим приводом для реалізації намірів щодо посилення його позицій у Забужжі, а при доброму розкладі давала шанс приєднати до своїх володінь Люблінщину. Участь Романа в конфлікті Пястів пояснюється також тим, що галицький князь був зацікавлений у певному посиленні як противаги Лешку і Конраду саме Владислава Лясконогого - адже це давало йому реальну можливість і надалі впливати на розвиток ситуації в Польщі.

Загибель Романа призвела до зміцнення позицій Лешка та Конрада Казими- ровичів, а Лешко, вірогідно, уже на початку 1206 р. зайняв Краків68. Припущення, що руський князь був ініціатором війни з Казимировичами,