Походу у Польщу передувала активна дипломатична діяльність володи- мирського двору. Відомо, що у боротьбі між нащадками Бели ІІІ Емеріком І (помер 30 листопада 1204 р.) та Андрієм допомогу останньому надавав саме Роман Мстиславич. З Андрієм II, як угорським королем, князь Роман уклав угоду про взаємну допомогу та патронат над дітьми у випадку смерті когось із володарів69. Оскільки попередник Андрія II на королівському троні Арпадів - син Емеріка Ласло (Владислав) III Дитя помер 7 травня 1205 р.70, то можна припускати, що у другій половині травня - на початку червня 1205 р. і була підписана згадана угорсько-волинська угода, тобто коли Андрій II став законним володарем Угорського королівства.

Розгляд латиномовних джерел дає підстави вважати слушною думку українського дослідника М.Грушевського та польської дослідниці А.Вількевич- Вавжиньчикової, які відзначають тенденційність і декларативність відомостей про події 1205 р. у хроніці Альбріка і польських пам'ятках та наголошують на необхідності при розгляді цього сюжету зосередити головну увагу на аналізі повідомлень давньоруських літописів71.

Отже, для правильного розуміння подій під Завихостом необхідно звернутися до розповіді Суздальського літопису про обставини походу 1205 р.: «Иде Ро- млн Глличьскый НЛ ЛЯХЫ И ЕЗЯ 2 городл лядьскля и стлвше же нему нл Вислою рекою и отъе\л слм в млле дружине от полку своего. Ляхове же нлехлвше увишл и, дружину около его извишл, приехлвше глличлне, взяшл князя своего мртвл, несошл в Глличь»72. Текст літопису прямо свідчить, що ніякої битви між головними силами галицько-волинського та малопольського військ не було, а сам князь загинув унаслідок бойового зіткнення його невеликої дружини з польським військом73.

Б.Влодарський із цього приводу пише: «Переможець інших руських князів недооцінив суперника. Він віддалився з малим загоном від своїх, на нього напали Лешко і Конрад, і у сутичці князь загинув»74. Дещо суперечливо подію трактує А.Вількевич-Вавжиньчикова, яка, з одного боку, традиційно для польських істориків пише про битву під Завихостом та перемогу Лешка, а, з іншого, відзначає, що «смерть, яка трапилася внаслідок легковажного відходу Романа без достатньої охорони від табору, змусила русь повернутися. Але військо розбите не було»75.

Розгляд більш пізніх свідчень джерел про походи східноєвропейських володарів у Польщу у другій половині XIII-XIV ст. дозволяє пролити світло на причини появи Романа саме під Завихостом. А це, своєю чергою, дає можливість дещо по-іншому, ніж видається прихильникам думки про «легковажний відхід» Романа від війська, нападу поляків із засідки на невеликий загін князя, його полювання під час походу тощо, представити обставини останніх годин життя руського князя. Під 1245 р. у Галицько-Волинському літопису повідомляється, що під час походу до Польщі князь Василько Романович саме у районі Завихо- ста прагнув форсувати Віслу, проте через повінь не зумів реалізувати свій намір: «Не могошл во переехлти си реки, понеже нлводниллся вяше, возврлтистлся вземше полону много»76. Пізніше, у 1261 р., під Завихостом опинилося військо могутнього монґольського темника Бурундая, який «изнлйдошл сове врод у Висле, и по- идошл нл ону стрлну реки»77. Узимку 1287 р. через льодостав переправу тут не зміг здійснити хан Телебуга: «И тлко придошл ко Злвихосту и придошл к реце ко Висле, рекл же стллл вяшеть и не могошл ее перейти, и поидошл во верх еи к Оудомиру (Сан- домиру - О.Г.), и переидошл Олн реку по леду»78.

У польській хроніці Янка з Чарнкова згадується про перехід восени 1376 р. через Віслу саме біля Завихоста литовських князів Кейстута і Любарта79. Наявність бродів і мілин на Віслі біля Завихоста фіксує Я.Длуґош, який, між іншим, зазначає, що в момент прибуття Романа Вісла біля Завихоста через посушливу погоду мала декілька зручних для переправи мілин: «Дійшли (русини - О.Г.) до ріки Вісли, переправилися через неї на плотах і човнах, а частково бродом - через літню посуху зменшилася кількість води, що призвело до виникнення мілин - і розбили табір біля міста Завихост» («Ad fluvium quoque Vislam perveniens partim illum navibus et lembis, partim vadis in aliquot locis repertis, siccitate estatis aquis illius diminutis, super at et ad oppidum Zawichost stativa ponit»)80. У коментарі до польськомовного видання хроніки Яна Длуґоша відзначається, що хроніст тут однозначно вдався до вигадки, оскільки немає підстав вважати, що князь Роман із військом форсував Віслу81.

Неодноразово в районі Завихоста через Віслу переправлялися війська і в більш пізні часи. Так, у вересні 1499 р. таку операцію здійснив зі своєю ордою перекопський хан Ахмат-Ґірей82, а у квітні 1657 р. під час відомого рейду до Центральної Європи саме тут переправлявся український козацький корпус київського полковника Антона Ждановича83.

Наведені ж вище фраґменти з різних джерел дають усі підстави вважати, що Роман Мстиславич міг загинути під час пошуку місця для зручної переправи через Віслу, коли він та його невеличкий загін несподівано наразилися на польське військо. Ця версія уточнює близьку до неї думку про загибель князя під час рекоґносцирування місцевості84.

Отже, нападом на Малу Польщу Роман Мстиславич прагнув, використовуючи суперечності між Пястами, посилити свій вплив у цій західнослов'янській країні. Цілком вірогідно, що