галицько-волинський князь намагався приєднати до Волині частину польської території. Є підстави вважати, що у сусідній державі на його прихід чекало чимало прибічників, а саме група впливових ма- лопольських вельмож. Ці симпатики, на думку про яких нас наводить Галицько-Волинський літопис, збереглися і після смерті галицького володаря. До них, зокрема, належав могутній малопольський воєвода Пакослав Старий, який толерантно, а часто і дружньо ставився до нащадків Романа - Данила та Василька - у найбільш скрутні для них часи85.
На окремий розгляд заслуговує тема про місце поховання князя Романа Мстиславича. Зазначимо, що вона стала предметом цікавої дискусії під час круглого столу науковців, який було проведено у Володимирі-Волинському в липні 2005 р. з нагоди відзначення 800-річчя смерті галицько-волинського князя Романа Мстиславича. Учасники обговорення зазначали, що, здавалося б, пряме й однозначне свідчення сучасного подіям Суздальського літопису («глличлнє езяшл князя свого мєртвл и нєсошл в Глличь и положишл и e цєркви сеятьія Богоро- дицл»)86, яке давало підстави багатьом науковцям довгий час робити нібито незаперечний висновок про місце поховання Романа87, не може розглядатися як незаперечне джерело, а сама ця проблема потребує всебічного розгляду з урахуванням політичних, ідеологічних та суто побутових обставин, які могли вплинути на вибір місця поховання князя.
Як відомо, у 1937 р. український археолог Я.Пастернак відкрив під спаленою підлогою західного притвору Успенського собору в Галичі саркофаг з останками якогось чоловіка. Тоді ж учений зробив висновок про належність їх князю Ярославу Осмомислу88. М.Котляр із цього приводу пише: «Давно знайдене археологом Я.Пастернаком князівське поховання в залишках Успенського собору стародавнього Галича й приписане ним і чи не всіма дослідниками пізніших часів князеві Ярославу Володимировичу (1152-1187 рр.) може належати Роману Мстиславичу»89.
Здавалось, що, керуючись указівкою сучасного подіям Суздальського літопису, таке припущення може мати право на існування. Але щодо саркофагу, знайденого Я.Пастернаком, необхідно зазначити - безсумнівно, саме Ярослав Осмомисл, як засновник Успенського собору і довголітній володар Галицького князівства, скоріше за все і був похований у храмі. До цього слід додати результати антропологічних досліджень кістяка, знайденого у саркофазі, які провів С.Горбенко. Він довів, що останки належали людині, яка мала спадкову хворобу Леґґа-Кальве-Пертеса, що не дозволяло людині вести активний, рухливий спосіб життя, їздити верхи та брати участь у військових виправах90. !з Київського літопису відомо, що Ярослав був «сллвєн полкы, где ЕО ЕЯШЄТЬ ему ОБИДА, слм не ХОДЯШЄТЬ полкы своими»91.
Отже, знайдені Я.Пастернаком останки людини не могли належати князеві Роману Мстиславичу, який вів активне, рухливе життя, брав участь у багатьох походах і битвах. Зазначене, на перший погляд, зовсім не виключає можливості того, що у стінах Успенського собору не було інших поховань. Проте самому припущенню про вірогідність погребіння князя Романа у цьому храмі суперечить той факт, що Успенський собор Галича, який мав відношення до князів династії Ростиславичів, у релігійно-ідеологічному плані навряд чи міг бути усипальницею представника іншої князівської династії.
Відтак варто розглянути інші можливі версії поховання князя Романа Мстиславича. Як уже йшлося вище, у п'ятій домініканській редакції «Каталогу краківських єпископів» під помилковою датою «10 календи червня» («^есіша Іипіі») повідомляється про поховання Романа у Сандомирі. Видавець каталогу И.Шиманський у примітках справедливо відзначав, що ця дата є опискою, а правильною слід уважати «10 календи липня» («^есіша Іиііі»), тобто 22 червня92.
Як відомо, польський середньовічний хроніст Ян Длуґош записав у своєму творі, що спочатку тіло Романа було поховане у Сандомирі, потім галичани за тисячу фунтів срібла викупили прах свого володаря у поляків і перевезли його до Володимира93. Такий перебіг подій є у чомусь більш реальним, ніж викладений у Суздальському літопису, оскільки перевезення тіла Романа Мстиславича після загибелі князя відразу ж у віддалений від Польщі Галич було зовсім непростою справою, тим більше в умовах літа.
Наприкінці 1930-х рр. український дослідник Т.Коструба висловився на користь свідчень Я.Длуґоша про поховання Романа Мстиславича у стольному граді Волинської землі. На думку історика, князь мав бути похований серед родичів в Успенському соборі Володимира94. Пізніше I.Крип'якевич на підставі відомостей того ж Я.Длуґоша також писав, що Роман був похований у Володимирі95. Останнім часом подібну думку висловили Л.Войтович, Б.Томенчук і Д.Домбровський96. Два останні дослідники, на відміну від Т.Коструби, вважають, що Роман був похований не в Успенському соборі, а в невідомому зараз монастирі у Володимирі, де пізніше була похована його дружина і де у 1289 р. її внук Мстислав Данилович збудував на честь княгині каплицю97. На користь припущення про поховання у Володимирі, здавалось, говорить цікава інформація хроніста XVI ст. М.Кромера, який не тільки повторює всю розповідь Я.Длуґоша про те, що тіло Романа його наближені привезли з польського міста Сандомира до Володимира, а доповнює її твердженням, що польський князь Лешко дозволив, щоб його труна «у Володимирі на кладовищі разом зі своїми предками була похована» («иі Vuladimirae іп вериІсЬго шаіогиш su.oru.rn вереііс- "Ьиг»)98. Проте це доповнення у творі М.Кромера, як нам здається, зробив радше сам автор як логічне роз'яснення дії, тобто, воно не було наслідком використання якогось давнього протографа. Саме таким чином описував подію сучасник М.Кромера М.Бельський, який повідомляв, що спочатку тіло Романа поховали у Сандомирі, а