О.О.Гриненко*

МАТЕРІАЛИ ЖУРНАЛУ «ТРИЗУБ» ПРО РОЗСЛІДУВАННЯ ВБИВСТВА

С.ПЕТЛЮРИ (1926-1928 рр.)

Стаття за публікаціями українського часопису «Тризуб» відтворює хід тривалого судового процесу над убивцею Симона Петлюри, наводить аргументацію сторін, показує реакцію українських емігрантських організацій, світової громадськості на теракт, перебіг слухань та вирок суду присяжних.

Після поразки української визвольної боротьби С.Петлюра перебував у Польщі, а останні півтора року свого життя мешкав у Парижі, куди прибув у жовтні 1924 р. Із його приїздом тут сформувався досить представницький осередок колишніх діячів УНР, який закликав до співпраці всі українські емігрантські організації, у тому числі й опозиційні. С.Петлюра був упевнений, що необхідно використати друковане слово «для пропаганди, обґрунтування і усестороннього з'ясування ваги української проблеми»1. Із цією метою він разом зі своїми соратниками В.Прокоповичем та П. Чижевським обговорили ідею створення часопису, його назву, програму, організацію роботи редакції та головні теми. Планувалося створити журнал, який мав об'єднати розпорошених по світах українців довкола ідеї відродження їхньої держави. Часопис отримав назву «Tризуб» - символу України. Досі не вдалося встановити ім'я художника - автора логотипу журналу. Це - державний герб, розміщений у сонячному колі, від котрого в усі боки розходяться промені. Літери «Tризуб» подані півколом і помережені українським орнаментом. Цей логотип був незмінним протягом усього періоду виходу журналу аж до 1940 р.

С.Петлюра став організатором та одним з активних авторів тижневика. Коли 25 травня 1926 р. його було підступно вбито у Парижі, то, природно, що одним із перших часописів, які відгукнулися на цю трагічну подію, став <^ри- зуб». Повідомлення про вбивство і похорон С. Петлюри журнал вмістив у числі 33 від 30 травня. Наступне число від 6 червня детально висвітлювало похорон, подавалися фотографії з місця вбивства та панахиди, відгуки на смерть від

* Гриненко Оксана Олександрівна - аспірантка Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С.Грушевського НАНУ. різних організацій із Франції, Німеччини, Польщі, Чехословаччини, Румунії, Болгарії, США, Канади й навіть з України.

Реакція на смерть голови Директорії не була однозначною. Про це свідчить огляд преси, поданий у журналі «Тризуб». Наприклад, румунські газети поділилися на два табори - націоналістичний і космополітичний. Перші щиро співчували українцям, а другі - обмежилися короткими повідомленнями. Ось як характеризувала цю подію бухарестська газета «Кувинтул»: «Ім'я гетьмана (отамана) Петлюри викликає спомин про українську епопею, про героїчну спромогу виявити душу нації. Деякий час ніхто не згадував про цю сумну епопею, але нагадав про неї Самуїл Шварцбард»2. Газета вважала, що акт помсти не був спрямований проти винуватця погромів, а став актом політичним. Часопис «Універсул» висловив переконаність, що С.Петлюра «був найбільш небезпечним противником большевизму»3.

Радянська преса також відізвалася на цю подію. «Петлюру забито», - повідомило ТАРС короткою телеграмою з Парижа4. «Русспрес» сповіщав, що в Харкові та Києві нелегально відслужили панахиди за С.Петлюрою. На сторінках радянських газет йшлося про вбивство його як виразника «певної ідеологічної концепції - «петлюрівщини»5. Висловлювалися сподівання, що українській еміграції скоро настане .

Не оминули цю подію й друковані органи російської еміграції. Журнал «Тризуб» подав «Короткий перегляд головних статей російської преси з приводу смерти С.В.Петлюри», в котрому проаналізував відгуки на цю подію6. Зокрема у часопису «Слово» (Рига) Н.Русин порівнював С.Петлюру з Махном, Бу- лаховичем та іншими отаманами, але несподівано зробив висновок, що покійний «заслуговує особливої уваги по широті своїх проектів та по зручному використанні громадської бази»7. У газеті «Сегодня» (Рига) опубліковано статтю М.Г-на «Симон Петлюра» - одну з небагатьох публікацій, у якій ґрунтовно трактується трагічна подія. Автор позитивно відізвався про головного отамана: «С.В.Петлюра є постать дуже характерна, котра, без сумніву, відіграла значну роль в долі Росії та України»8. Як видно з огляду статей, українська еміграція із сумом відгукнулася на цю подію. Російська ж так і не визнала С.Петлюру лідером українського визвольного руху.

Після вбивства головного отамана С.Шварцбарда було заарештовано. У той самий день його допитали в комісаріаті поліції, де він зізнався у скоєному злочині й заявив, що помстився С.Петлюрі «за погроми євреїв в Україні»9. С.Шварцбарда було посаджено до в'язниці Санте, і справу слідства доручили судді Пейру. Слідчий призначив психіатричну експертизу. Допити свідків почалися 2 червня. Вбивця звинуватив С.Петлюру в погромах, а журнал «Тризуб» - у пропаганді насильства над євреями. Під час слідства з'ясувалося, що підсудний не володіє українською мовою, й тому стверджувати, що часопис є «погромний український орган»10, не міг. Захисником інтересів С.Шварцбарда був призначений Анрі Торес - адвокат, комуніст, а від цивільної сторони - Сезар Кампінчі і Альберт Вільм. Слідство тривало впродовж червня - липня. У серпні судді були у відпустці, а восени слідство знову відновилося і повністю закінчилося в жовтні 1927 р. Тижневик «Тризуб» 9 жовтня у рубриці «З судової справи» писав: «Процес убийці головного отамана С.Петлюри входить в останню стадію: суд присяжних має розпочати його розгляд 18 жовтня»11. Було зібрано багато доказів того, що загиблий не чинив погромів, боровся з ними, але слідство не висвітлило ще ряду обставин навколо вбивства. Обвинувальний акт було складено, і суд призначено на 18 жовтня 1927 р. у палаті паризького трибуналу.

Журнал «Тризуб» уважно слідкував за