18 жовтня 1927 р. у паризькому Палаці справедливості розпочався суд над вбивцею С.Петлюри. Редакція часопису «Тризуб» почала випускати надзвичайне щоденне видання, аби детально інформувати читачів про перебіг судової справи. Процес викликав великий інтерес не тільки в українській діаспорі, а й в УСРР і у багатьох країнах світу. Редакція поставила перед собою завдання не лише подавати інформацію про судовий процес, а й зібрати та зберегти для майбутніх поколінь усі повідомлення про нього.

Всього вийшло десять спеціальних номерів журналу «Тризуб: Надзвичайне щоденне видання». Вони випускалися з 19 жовтня 1927 р. Останній № 9-10 вийшов 1 серпня 1928 р. У кожному номері було чотири, а в останньому - одинадцять сторінок. Часопис вів постійні рубрики «Процес», «Із зали суду», «Спостереження», «Звіт», решта їх змінювалася. Були вміщено фотографії С.Петлюри, його посмертної маски і могили, а також малюнки адвокатів, голови суду й прокурора.

У першому числі від 19 жовтня 1927 р. опубліковано статтю «Від редакції», в котрій пояснювалося, чому започатковано це надзвичайне щоденне видання і які завдання воно ставить. У рубриці «Процес» показано консолідацію української еміграції перед судом, намагання не допустити погіршення стосунків між українцями та євреями, послабити тиск Москви на відносини між двома народами. Зокрема зазначалося: «Незалежно від того чи иншого вироку для нас значіння процесу в іншому: розгорнути перед світом правдиву картину нашої визвольної боротьби, героїчних змагань до власної державности, збити ганебні наклепи з світлої пам'яти головного отамана, уряду, армії, всього нашого народу»12.

Часопис опублікував «Акт обвинувачення», подавши коротку біографічну довідку про голову Директорії, деталі його вбивства, розповідь про С.Шварцбар- да. Вбивця запевнював суд, що він «доконав злочинство з власної ініціативи, ніхто його не намовляв, ніхто не допомагав, що він не мав жадного спільника»13. Свідок, професор Коваль розповів, що бачив, як за С.Петлюрою стежили троє людей, і впізнав серед них С.Шварцбарда. Сам обвинувачуваний допустився дивних неточностей у своїх свідченнях про те, що «він гадає, що головний отаман був ініціатором цих погромів, бо вони мали місце тоді, як він був головою держави й армії»14. Далі в акті обвинувачення йшлося про природу погромів та розпорядження, зроблені С.Петлюрою з метою їх припинення. На захист голови Директорії виступили його співробітники і соратники: В.Падалка, О.Удовиченко, М.Славінський і навіть єврейські письменники, зокрема Вішніцер, Зангвіл, В.Жаботинський. С.Шварцбард не зміг довести, що С.Петлюра був ініціатором єврейських погромів. Психіатрична експертиза встановила, що обвинувачуваний є цілком відповідальним за свої вчинки.

20 жовтня 1927 р. розпочався перший день судового процесу. Часопис у рубриці «Із зали суду» описує саму залу суду, присутніх - дружину отамана, С.Шварцбарда, адвокатів А.Тореса, С.Кампінчі, А.Вільма, Познанського, А.Яковліва, журналістів, публіку - в основному українців та євреїв. Із рубрики «Спостереження» можна дізнатися, що вбивця розповідав про свій злочин «з захопленням, з садичною насолодою, сміється, кепкує»15. Враження від його виступу неприємне. Він уперто стояв на своєму, що С.Петлюра є винним у погромах. Голова суду вказав на те, що існують свідки, документи, навіть деякі євреї не звинувачують С.Петлюру в них, але підсудний на це не звернув уваги й продовжив свою лінію поведінки.

Того дня на судовому слуханні стався цікавий випадок із листом В.Жабо- тинського. Адвокат А.Торес заявив протест щодо того, що в акт обвинувачення було внесено «висновки української преси»16 про те, що нібито він не визнає С.Петлюру винним у погромах. І як доказ зачитав листа В.Жаботинського в повній редакції. Прокурор заявив, що він узяв цитати зі статті автора, котра була надрукована в 1926 р. та де було категорично сказано, що ані С.Петлюра, ані будь-хто з українських діячів не відповідають за погроми, бо не люди винні, а обставини. Адвокат А.Торес протестував проти цього листа. Адвокат С.Кампінчі зачитав статтю В.Жаботинського за 1926 р. і висловив здивування, чому цитують листи особи, котра не є свідком. Адже він нині у Парижі. Дискусія була припинена. Цей випадок справив враження на слухачів процесу, і це була поразка адвоката Тореса.

У рубриці «Звіт» подано матеріали допиту обвинуваченого: як він шукав адресу голови Директорії, як стріляв у лежачого на тротуарі С.Петлюру, як зрадів, коли дізнався про його смерть. Він вважав себе «месником за своїх єдиновірців»17. І знову вів мову про погроми, про те, як чув розмову в Одесі від якогось військового, що петлюрівці й росіяни вбивали євреїв. Це так вплинуло на С.Шварцбарда, що він вирішив помститися за свій народ. Дізнавшись, що С.Петлюра у Парижі, він його знайшов та вбив. На запитання «Яким чином, ви знаєте, що погроми були організовані С.Петлюрою?»18, С.Шварцбард почав розповідати, як українці, починаючи з часів Хмельниччини, вирізували євреїв, а в 1919 і 1920 рр. обвинувачуваний сам був в Україні й став свідком аналогічних подій. І доказом того, що С.Петлюра був їх організатором, є те, що він три роки стояв на чолі українського війська у