за погроми, а лише як голова держави несе відповідальність за підпорядковану йому армію та її командирів. У «Звіті» детально розповідалося про хід чергового засідання. Адвокат Кампінчі почав допит підсудного, запитав його, чи несе С.Петлюра персональну відповідальність і в котрому числі тижневика «Тризуб» він читав «погромні» статті. На що С.Шварцбард відповів, що часопис - орган петлюрівців та цілком зрозуміло, що він висловлював думки головного отамана. А лист з України, надрукований у часописі, де селяни незадоволені тим, що в них забирають землю й віддають євреям, - нібито прояв антисемітизму.
Свідок професор О.Шульгин зазначив, що «не тільки жидівські погроми відбувалися, - була більша трагедія, - був погром цілої України»25. І детально показав тогочасне становище українського народу: голод, більшовицька анархія, що зруйнувала економічний та культурний пласт України. Він намагався довести, що С.Петлюра не несе відповідальності за зазначені події, а С.Шварцбард є агентом більшовиків. Потім викликали як свідка професора Клода, котрий проводив психіатричну експертизу. За його висновком, С.Шварцбард є психічно здоровою людиною, але справляє враження фанатика.
Наступний свідок, генерал О.Удовиченко заявив, що погроми в Україні робили нерегулярні війська, кримінальні елементи, спеціально підіслані більшовиками провокатори. Про їх походження генерал відповів, що це «була агітація, яку вели більшовики, з одного боку, і прихильники старої Росії, з другого»26. Адвокат Торес намагався довести, що козаки дивізії генерала О.Удовиченка теж робили погроми, але свідок аргументовано відкинув ці спроби.
Журнал «Тризуб: надзвичайне щоденне видання» висвітлив одразу п'ятий та шостий день судового засідання. Рубрика «Спостереження» подала покази свідків Ґрінберґів, Ґольштейна, Сльозберґа, Тьомкіна. На думку видання, всі вони обвинувачували С.Петлюру у погромах, неприязно ставилися до України і, щоб догодити єврейській громаді, давали неправдиві свідчення.
У «Звіті» про п'ятий день засідання відзначалося, що один із присяжних задав запитання підсудному: чи постраждав він сам чи його родичі від погромів і чому так пізно виконав свою помсту й саме у Франції, а не в Україні чи Польщі? На це запитання відповів прокурор, що С.Шварцбард з України виїхав у 1919 р., в Польщі існує смертна кара, а у Франції підсудний розраховував на благородство та м'якість правосуддя.
Далі свідчення давав полковник О.Доценко - особистий ад'ютант головного отамана. Він розповів, як С.Петлюра ще у 1917 р. у Києві рятував євреїв і закликав їх не переходити на бік більшовиків та не провокувати цим заколоти. А коли головний отаман дізнався, що в Житомирі вибухнуло більшовицьке повстання й відбуваються погроми, то послав туди свої війська. У кінці своїх свідчень О.Доценко сказав, що «прийде час, коли повстане українська держава, і тоді жиди самі на Україні поставлять пам'ятник С.Петлюрі, бо коли б не він, то їх загинуло б більше»27.
Свідок І.Косенко - адміністратор журналу «Тризуб» - зазначив, що після вбивства отримав листа від В.Колосовського, у котрому той писав, що в Парижі існує терористична організація, яка своєю метою ставить знищення ворогів більшовиків. Крім того, автор листа вказував, що за С.Петлюрою стежили й С.Шварцбард має спільників. І. Косенко свідчив, що головний отаман був проти погромів та навів приклад у м. Гадячі, де той припинив безчинства. Адвокат Торес знову запитав свідка про погромні статті у тижневику «Тризуб», але І. Косенко категорично відкинув ці звинувачення.
Шостий день судового засідання почався допитом свідків від прокурора. Ш.Грінберґ засвідчив, що під час погромів в Україні не був, чи віддавав накази про них С.Петлюра - не знає. Свідок Ґольдштейн теж не був свідком жодного з них, але очолював комісію з розслідування так званих «петлюрівських» погромів. Він стверджував, що вони були організовані, і навів відповідні докази, але дуже упереджені. Свідок нічого сказати не зміг ні про відозви С.Петлюри проти погромів, ні про спеціальну інспектуру, що була створена в українській армії. Але твердо стояв на своєму, що С.Петлюра жодних заходів проти них не вживав.
Шостий, сьомий, восьмий день судового процесу знайшли відображення у № 7 від 28 жовтня 1927 р. «Тризуб: надзвичайне щоденне видання». Рубрика «Звіт» описувала продовження шостого дня засідання. Свідками виступили Ґрінберґ, Сльозберґ, Тьомкін. Всі вони стверджували, що якби С.Петлюра не хотів погромів, то їх не було б. Саме він несе «політичну і моральну відповідальність за них»28. Свідок Сльозберґ підкреслив, що С.Шварцбард ніколи не був більшовицьким агентом, а такі звинувачення викликали хвилю обурення серед євреїв. Про журнал «Тризуб» останній сказав, що він «антисемітський».
На сьомий день засідання свідка Тьомкіна запитали: чиї погроми були страшніші - Денікіна чи Петлюри? На що свідок намагався відповісти, що другого. Тоді адвокат Кампінчі зачитав із книжки А.Марголіна слова Тьомкіна «про відповідальність Денікіна за погроми на Україні, про те, що ці погроми були найстрашнішими»29. Свідок не знав, що відповісти.
Наступним давав свідчення Черіковер - історик, котрий спеціалізувався на вивченні погромів в Україні. На підставі документів, а їх у нього нібито 10 тис., він доводив, що вся відповідальність за них падає на С.Петлюру. Адже фактична влада на час погромів належала покійному і тому він винен, оскільки не хотів приборкати отаманів Струка, Волинця, загони яких входили в регулярні війська Директорії.
На восьмий день судового засідання виголосив промову адвокат Вільм. Він закликав