присяжних бути справедливими, нагадав, що вся Україна в скорботі за С.Петлюрою. З іншого боку, єврейська громада хоче врятувати С.Шварцбарда. Адвокат звернув увагу на те, що майже всі свідчення єврейської сторони мають багато суперечностей, навів докази того, що С.Шварцбард мав спільників - таких, як анархіст Володін, у якого вбивця розпитував про С.Петлюру. А.Вільм торкнувся й мотиву злочину - погроми. Пройшло сім років, і тільки тепер С.Шварцбард вирішив убити головного отамана, що дуже дивно. Адвокат нагадав присяжним, що С.Петлюра жив на території Франції, де його й убито: «Наші вулиці повинні бути безпечними і від таких вбивць, як Шварцбард, з якого намагаються зробити національного жидівського героя.»30.
Журнал «Тризуб: надзвичайне щоденне видання» в №8 від 31 жовтня подав звернення Генеральної ради союзу українських емігрантських організацій «До українців-емігрантів, що в межах Франції перебувають», у котрому зокрема наголошувалося, що з убивці єврейські кола зробили героя й тим самим взяли на себе відповідальність за це вбивство. Український народ завжди бажав жити у злагоді з єврейською громадою. Українська держава сприяла створенню відповідних міністерств та інститутів, надала права на національну автономію, євреї працювали в українському уряді. Це був вияв лояльності й прихильності до єврейської нації. Але сподівання на злагоду між нашими народами не справдилося, та не українці у цьому винні. «.Безневинна і свята кров нашого вождя - все це представниками жидівських кол знехтовано, відкинено і оганьблено. Більше того, - нас обвинувачено в допущенню жидівських погромів на Україні, з чим свідомо і всіма силами ми боролися»31, - наголошувалося у зверненні.
В.О'Коннор-Вілінська у статті «В залі суду» описала атмосферу засідань, поведінку у залі адвокатів Тореса і Кампінчі, присяжних, публіки. Адвокат Торес розмовляє гучним голосом, а коли замовкає, то навіть мімікою свого обличчя намагається вплинути на присяжних. Кампінчі веде себе ввічливо, спокійно, щиро, іноді іронічно. Після його виступів знімається напруга в залі суду. Прихильники С.Шварцбарда ведуть себе радісно й упевнені у перемозі; українці, навпаки, напружені та чекають вироку.
Рубрика «Спостереження» підсумовує шостий і сьомий день судового засідання. На процесі мали виступати 21 свідок цивільної сторони й 85 свідків захисту. Публіка та преса були незадоволені тривалістю процесу. Психологія і практика французького правосуддя не дозволяє так його затягувати. Адже «французький суд - для французів, а не для чужинців»32. Адвокат Торес зробив заяву, що він відмовляється від своїх свідків за умови, що й цивільна сторона відмовиться від своїх. Адвокат Кампінчі, не порадившись ні з ким, погодився на пропозицію Тореса. Голова суду оголосив, що наступного дня почнуться дебати.
Це була повна несподіванка для всіх і викликала обурення української громади. За французькими законами змінити вже не можна було нічого. Якщо опротестувати заяву адвоката Кампінчі, то цивільна сторона могла залишитися зовсім без захисту. Якщо ж відмовитися від цивільного позову, то це також не принесе ніякого результату. І хто візьме на себе таку відповідальність. Залишилося тільки визнати цей факт. На думку оглядача журналу, адвокат Торес зробив усе, щоб судили С.Петлюру, а не С.Шварцбарда.
У рубриці «Звіт» продовжувалося висвітлення восьмого дня засідання. Після виступу адвоката Вільма слово взяв Кампінчі. Він сказав, що ні С.Шварцбард, ні його свідки не довели, що було вбито людину, котра дозволила погроми в Україні. «Петлюру вбито не через те, що він був нібито катом, а через те, що він був вождем.»33. Далі адвокат звернувся до присяжних: якщо С.Шварцбарда виправдають, то це призведе до подальшої ненависті та помсти. Вони повинні бути справедливими. Адвокат змалював становище України, що билася на три фронти, і роль С.Петлюри в той час.
Потім слово надали прокуророві, котрий повідомив, що ця справа має світове значення, але висвітлена неправдиво. Суть її полягає у факті вбивства, а не в погромах. Він навів докази того, що С.Петлюра не був антисемітом. Це й закони про національну персональну автономію, утворення єврейського міністерства, допомога потерпілим матеріально тощо. А євреї майже не підтримували український уряд і відповідний національний рух. Далі прокурор звернувся до присяжних, звернув увагу на жорстокість та холоднокровність убивства й доводив, що роль месника не підходить для С.Шварцбарда.
Після цього виступив адвокат Торес, котрий намагався виправдати підсудного, розповідав, як він, побачивши погроми в Україні, страждав. Перебуваючи у Франції, він дізнався, що С.Петлюра проживає в Парижі, вирішив йому помститися та убив його. Під промови адвокат навіть назвав головного отамана «шефом катів» і просив виправдати С.Шварцбарда.
Присяжні пішли радитися й через десять хвилин запросили до себе голову суду та адвоката Тореса. На запитання винен чи ні вбивця, вони відповіли: «Ні!». Ввійшовши до зали суду, один із них промовив: «Клянусь, честю і совістю, що присяжні відповіли - не винен»34. Природно, що присутні євреї дуже зраділи такому вердикту паризької феміди. Так завершився один із трагічних епізодів в історії української еміграції.
«Тризуб» у рубриці «Із зали суду» навів слова О.Шульгина: «Я прийшов сюди не боронити світлу пам'ять Симона Петлюри, а обвинувачувати. Обвинувачувати чекіста і московського агента, що сидить на лаві обжалованих»35. Він наголосив, що наклепи, зведені на головного отамана, не мали міри. Поважні представники єврейського народу - такі, як Сльозберґ, Тьомкін -