О.С.Кучерук Кучерук Олександр Сергійович - канд. іст. наук, директор Бібліотеки імені Оль- жича (Київ).

«ХРЕСТ СИМОНА ПЕТЛЮРИ» - ВІДЗНАКА ДЕРЖАВНОГО ЦЕНТРУ

УНР В ЕКЗИЛІ

У статті висвітлюється один із важливих епізодів нагородотворчої практики української діаспори - встановлення відзнаки Державного центру УНР в екзилі - «Хрест Симона Петлюри». Подаються його опис, відомості про автора проекту, персоніфікується процес нагородження.

«Хрест ^мона Петлюри» належить до системи українських нагород, що виникла внаслідок розвитку національної нагородної практики і традиції. Донині українську фалеристику, особливо доби Української Народної Республіки та пов'язаного з нею еміграційного періоду діяльності Державного центру УНР в екзилі, вивчено недостатньо. Зокрема, це стосується й Хреста Петлюри.

До 1991 р. історія цієї нагороди висвітлювалася лише на сторінках діаспор- них видань. Cеред її авторів варто назвати М.Битинського, Ю.Подлузького, Я^емотюка.

У наш час про історію «Хреста Симона Петлюри» йшлося в доповідях на наукових форумах, зокрема традиційних геральдичних конференціях у Львові, а також на сторінках видань «Нагороди України: історія, факти, документи» (1996) та «Українська фалеристика. З історії нагородної спадщини» (2004).

Думка встановити нагороду на честь голови Директорії й головного отамана військ Української Народної Республіки виникла одразу після його загибелі в 1926 р. Товариство імені Петлюри запропонувало заснувати новий вид відзнаки - перстень С.Петлюри для нагородження всіх, хто воював чи працював у державних структурах УНР під його керівництвом. Однак цей задум був реалізований лише 1932 р. в іншій формі.

Нагороду УНР «Хрест Симона Петлюри» було встановлено 22 травня того року Головною командою військ і флоту Української Народної Республіки та затверджено Президентом УНР в екзилі М.Лівицьким. У відповідному документі зазначалося «Симон Петлюра наказом Головної команди від 19 жовтня 1920 року №70, виданим в Кам'янці на Поділлю, встановив орден «Визволення» для відзначення старшини і козаків «за виявлені ними під час упертої боротьби за волю і славу своєї Батьківщини вчинки хоробрости, мужности і розпорядливости».

Обставини дальшої боротьби та поневільне перебування на еміграції перешкодили свого часу нагородженню тим орденом наших лицарів відповідно до їхніх бойових заслуг, хоч ціле вояцтво як в часі минулої боротьби, так і виявленою витривалістю на еміграції, безперечно, заслужилося перед Україною.

Тому у виконання так виразно виявленої ще на рідній землі волі покійного вождя про відзначення наших вояків встановлюється з нагоди 15-ої річниці існування армії Української Народньої Республіки на вшанування світлої пам'яти її творця і вождя «Хрест Симона Петлюри»1.

Автором остаточного варіанту нагороди був відомий український історик та геральдист М.Битинський. Народився він 1893 р. у містечку Літин на Поділлі. Тут здобув загальну початкову й середню освіту, навчався у художньо-промисловій школі, котру закінчив 1912 р. Із початком Першої світової війни він був призваний до армії, вчився в школі прапорщиків, за участь у боях отримав російський орден Св.Анни IV ст. В українській армії М.Битинський, беручи участь у воєнних діях, закінчив службу у ранзі сотника. Кілька років він перебував у таборах військовополонених у Польщі, згодом переїхав до Праги і в 1924 р. вступив до Українського високого педагогічного інституту ім. М.Драго- манова на підвідділ історії та суспільних наук історико-літературного відділу, який закінчив 1929 р. й отримав диплом учителя середньої школи.

На празький період життя М.Битинського припала його активна діяльність як геральдиста. Він виконав багато проектів емблем, гербів, печаток, прапорів для українських товариств та установ. Найважливішою його справою стало виготовлення остаточного проекту відзнаки «Хрест Симона Петлюри».

М.Битинський багато працював над геральдичними таблицями. До кінця 1930-х рр. він підготував цілу їх низку, окремі з котрих були видрукувані як поштові листівки. Серед них «Державні відзнаки України», «Соборний герб України», «Герби українських земель», таблиці одностроїв армії УНР тощо2.

Весною 1939 р. М.Битинський переїхав до Закарпаття, де викладав українську мову в місцевих гімназіях. Тут він вступив у лави «Карпатської Січі» й узяв участь у боротьбі проти угорських окупантів. Згодом повернувся до Праги й працював у Музеї визвольної боротьби. 1942 р. його заарештували німці та направили на примусові роботи на військовий завод. Із початком організації Української національної армії (УНА) навесні 1945 р. М.Битинський розпочав військову службу при її штабі. Тут він використовував свої знання і готував печатки для штабу УНА; після закінчення війни був інтернований до табору переміщених осіб у Баварії, де продовжив педагогічну роботу, зокрема читав лекції з геральдики. Мабуть, найважливішим у той період (до часу від'їзду до Канади) можна вважати участь М.Битинського в діяльності Української родовідної установи (УРУ) й виданні фахового часопису «Рід та знамено».

Весною 1951 р. він покинув Німеччину й прибув до Канади, де і прожив решту життя. Тут він узяв участь у створенні Українського генеалогічного і геральдичного товариства (голова - О.Оглоблин), для якого спроектував емблему.

Так, як у празький період життя найбільшим досягненням М.Битинського була робота над проектом «Хреста Симона Петлюри», то в торонтський, мабуть, - проектування та реалізація Воєнного хреста УНР. Закон про цей орден було прийнято президією Української Національної Ради лише 8 березня 1958 р. й оформлено відповідним наказом міністра військових справ генерала А.Вовка. Практично нагородження Воєнним хрестом розпочалося у 1962 р. Роком раніше М.Битинський очолив Крайову раду відзнаки і працював на