У Канаді він інтенсифікував свою працю як геральдист, багато уваги приділяючи живопису, переважно іконопису, досить тісно співпрацюючи із Військово-історичним інститутом, очолюваним генералом М.Садовським, котрий зібрав значну колекцію документів та матеріалів доби УНР. У 1965 р. в Торонто на основі цього зібрання було влаштовано велику виставку. Одним з її організаторів поряд із генералом М.Садовським і С.Голяшем був М.Битинський. Саме він виконав афішу й інформаційний листок до неї. Після смерті генерала М.Садовського в 1967 р. його обрали директором цього музею. Помер М.Битинський 1972 р., похований у Торонто.

В основу форми «Хреста Симона Петлюри» він поклав проект знаку нездійсненого ордена «Визволення», авторами якого були художник, сотник Юліан Буцманюк (галичанин, раніше служив в УСС та УГА) та керівник похідної канцелярії Військового міністерства Северин Краснопер (галичанин, колишній вояк УСС). Саме тоді характерне скошення рамен хреста було надане знаку ордена. Кольори стрічки ордена «Визволення» - чорний із синьо-жовтими смужками - були видозмінені у кольорах стрічки й знаку «Хреста Симона Петлюри».

Інформація про встановлення відзнаки широко розповсюджувалася через пресу. Так, часопис «Гуртуймося», редакторами-видавцями котрого були М.Битинський та В.Філонович, умістив «Умови набуття "Хреста Симона Петлюри"»3. У них зазначалося: «Хто рефлектує на нагородження хрестом, має переслати заповнену анкету [...] рівночасно належить вислати половину вартості хреста і грамоти [...] Хрест емальований, посеребрений, виготовлений з білого металю (томбаку) з накладним тризубом і мечем. Ціна хреста з шовковою стрічкою та грамотою з пересилкою - 6.50 зл. Ціна самої грамоти, артистично виконаної артистом П.Холодним - 1 зл. Ціна срібної мініятюри хреста з шовковою стрічкою з пересилкою - 6 зл. Запасова стрічка широка - 1 зл., вузька - 0,50 зл.»4.

Знак чинного «Хреста Симона Петлюри» - це чотирираменний хрест чорного кольору з видовженим нижнім раменом. Усі рамена мають розширення від середини до кінців. На нижнє накладено білий меч вістрям угору, над ним, на верхньому - білий тризуб. На звороті наносився номер знаку. Із допомогою кільця хрест кріпився до стрічки синього кольору з чорною широкою смугою посередині й вузькими чорними смугами по її краях. З обох боків середньої чорної смуги є по дві вузькі смуги жовтого кольору. До одягу знак кріпився за допомогою шпильки, у пізніших випусках - гвинтом. У комплект знаку входила також мініатюра (фрачний варіант) хреста, котра повторювала форму його знаку. Особа, нагороджена «Хрестом Симона Петлюри», отримувала знак ордена, мініатюру і грамоту, автором проекту якої був художник П.Холодний.

Перший випуск «Хреста» було виготовлено у Варшаві. Згодом у Парижі здійснили другий, а в 1970-х рр. у США зроблено третій випуск. Відрізняються знаки різних випусків мало. Найголовніші відмінності полягають у дещо різній товщині металу. У другому та третьому випусках меч і тризуб не накладні, як у першому, а відлиті з масивом знаку. Нумерація знаків у третьому випуску виконана методом гравірування.

Для організації нагородження «Хрестом» у 1936 р. наказом по Військовому міністерству УНР від 25 березня того року за підписом міністра генерал-хорун- жого В.Сальського було створено Головну раду й місцеві ради «Хреста Симона Петлюри».

Наказ визначав, що «Головна рада складається з президії та членів ради: Склад президії: голова - генерального штабу ґенерал-хорунжий В.Кущ, 1-й заступник голови - Генерального штабу ґенерал-хорунжий В.Змієнко, 2-й заступник голови - полковник О.Вишнівський. Члени президії ради - підполковник В.Дітель, сотник, інженер В.Шевченко, поручник І.Чудненко, хорунжий М.От- решко-Арський.

Члени Головної ради: командири дивізій - 1-ї Запорозької - ґенерал-хорун- жий Г.Базильський, 2-ї Волинської - ґенерал-хорунжий О.Загродський, 3-ї Залізної - ґенерал-хорунжий П.Шандрук, 4-ї Київської - полковник М.Шра- менко, 5-ї Херсонської - ґенерал-хорунжий А.Пузицький, 6-ї Січової - Генерального штабу ґенерал-хорунжий М.Безручко, Окремої кінної - ґенерал-хорун- жий І.Омелянович-Павленко [...]

Місцеві ради становлять: а) у Франції — управа Товариства вояків армії УНР на чолі з головою управи ґенерального штабу ґенерал-хорунжим О.Удови- ченком; б) у Чехословаччині - управа Товариства вояків армії УНР на чолі з головою управи підполковником інженером В.Проходою; в) у Румунії - управа Товариства вояків армії УНР на чолі з головою управи підполковником Г.По- рохівським; г) у Польщі: а) управа Спілки воєнних інвалідів на чолі з головою управи ґенерал-хорунжим О.Загродським; б) управа Товариства вояків армії УНР в Каліші на чолі з головою управи ґенерального штабу ґенерал-хорунжим М.Безручком; начальники шкільних груп творять місцеві ради з трьох осіб, рахуючи в тім і себе»5.

Для отримання нагороди необхідно було заповнити скріплену власноручним підписом анкету, де вказувалися такі дані: «1. Ранґ, прізвище, імення, імена батьків. 2. Коли і де народився. 3. Коли вступив до армії, до якої частини, установи, повстанчого відділу. 4. У котрих боях, операціях та в складі яких саме частин брав участь у визвольній боротьбі (вказувати дати). 5. Прізвища тогочасних командирів: сотні, куреня, полку, бригади, дивізії тощо. 6. У котрій знаходився частині перед звільненням у безтермінову відпустку. 7. Прізвища двох щонайменше начальників чи товаришів по службі, які можуть підтвердити участь у визвольній боротьбі. 8. Чи був судово покараний і за що. 9. Сучасний фах чи рід праці. 10. Адреса»6.

Місцеві ради «Хреста» перевіряли правдивість інформації анкети й пересилали зі своїми висновками в Головну раду, котра приймала