10 травня 1937 р. у Варшаві відбулося перше засідання Головної ради «Хреста Симона Петлюри», яка прийняла рішення: «Хрест» №1 покласти на могилу Симона Петлюри в Парижі7. Тоді ж прийнято ухвалу про вручення нагороди всім членам Головної ради, Президенту УНР А.Лівицькому, військовому міністрові В.Сальському, а також генералам О.Галкіну, С.Дельвігу, В.Сінклеру, В.Петріву, С.Кульжинському, О.Козьмі, С.Біленькому, М.Янчевському, В.Сав- ченкові-Більському, В.Шепелю, М.Яшниченку, Є.Бачинському, И.Білевичу, М.Пересаді, В.Сікевичу, а також померлим генералам М.Юнакову, Ф.Колодієві, М.Ковалю-Медзвецькому, С.Дядюші, П.Кудрявцеву, О.Чеховичу, О.Пилькевичу, Н.Никонову, Є.Мєшківському, Є.Мошинському, В.Ольшевському та В.Гудимі.

Головна рада прийняла також рішення про нагородження першої групи вояків армії УНР у чисельності 136 осіб. На другому засіданні ради, що відбулося 18 травня, ухвалено нагородити ще 143 осіб. Серед них - генерала О.Алма- зова і першого з військових священиків отця П.Пащевського8. Наступне засідання ради відбулося 29 листопада того ж року, на якому посмертно нагороджено 359 героїв бою при містечку Базар9. Подальші нагородження вже не мали такого масового характеру.

Нещодавно виявлено новий документ, що містить перелік складу Головної ради від часу заснування й до кінця 1950-х рр. Отож, головами її були у хронологічному порядку від 1936 р. до 1958 р.: генерал-хорунжий В.Кущ (1936-1946 рр.); генерал-хорунжий В.Савченко-Більський (1946 р.); генерал-хорунжий М.Садовський (1946-1947 рр.); генерал-хорунжий В.Савченко- Більський (1947-1958 рр.); полковник М.Шраменко (з 1958 р.)10. Серед членів Головної ради були зокрема автор проекту «Хреста» М.Битинський та брат С.Петлюри - полковник Олександр Петлюра.

Розуміючи важливість нагороди, еміграційний український уряд 1937 р. передав на затвердження Президенту УНР підготовлений полковником М.Стечи- шиним проект закону про встановлення воєнного ордена імені Симона Петлюри11. Він же був автором статуту нагороди, який визначав порядок нагородження12. У статуті відзначалося, що знаки ордена «є видимими ознаками вдячності українського народу ... в минулому, так і в біжучому часі». За «минулий період» брався час від 9 травня 1917 р., тобто від дня початку роботи 1-го військового з'їзду у Києві, який обрав С.Петлюру головою Українського генерального військового комітету, та до 25 травня - дня його смерті, а далі - «біжучий час». Усі нагороджені орденом (незалежно від ступеня) «користають з почесної назви: «Лицар "Хреста Симона Петлюри"», отримували право (серед іншого) вносити зображення знака ордена до родового герба, першочергового забезпечення земельним наділом із можливістю його передачі у спадок.

У першому розділі подано визначення ордена: «Воєнний орден ... має назву «Хрест Симона Петлюри». Він мав три ступені, третя ступінь - найнижча. Хрест першого ступеня мав «значення вищої бойової нагороди». Він складався з таких компонентів: «Великий хрест, срібна звізда, широка орденська перепаска», другого - мав «значення бойової нагороди» й складався: «Середній хрест і нашийна орденська стрічка», третього - мав «значення пам'яткової нагороди». Знаки: «Малий хрест і нормальна орденська стрічка зі срібною лавровою гілкою чи срібним паском-окуттям, в залежності від потреби».

Через певні обставини закон та статут «Хреста Симона Петлюри» не було затверджено. їх функціонування регламентувалося й далі на підставі «Наказу Головної команди війська і фльоти Української Народньої Республіки №1» від 22 травня 1932 р.

Готуючись до відзначення 100-ї річниці від дня народження С.Петлюри, громадськість клопоталася перед Президентом України про внесення «Хреста Симона Петлюри» до системи державних нагород України, але ця пропозиція не дістала підтримки. Питання залишається відкритим і досі.

1 Тризуб. - 25 травня 1933 р. - С.2-3.

2 Центральний державний архів вищих органів влади України (далі - ЦДАВО України). - Ф.4018. - Оп.1. - Спр.2113. - Арк.16-17.

3 Гуртуймося. - Ч.1-11 (17-18). - Червень, 1936. - С.2.

4 Там само.

5 Табор. -1936. - №28/29. - C.IV-VI.

в Там само. - C.VI.

7 Цей орден до Другої світової війни зберігався в музеї при Бібліотеці ім. С.Петлюри, а потім разом з усім її майном був реквізований гітлерівцями та вивезений. Після війни усе потрапило у руки радянських спецслужб і було перевезене до СРСР.

8 Тризуб. - 1936. - 14 червня. - С.30-31.

9 Табор. - 1938. - №36. - С.34.

10 Цей документ знаходиться в архіві ОУН, що перебуває у стадії опрацювання й не має відповідних реквізитів.

11 ЦДАВО України. - Ф.5235. - Оп.1. - Спр.1902. - Арк.5.

12 Там само. - Арк.1-16.

The article reveals one of important episodes from award crйation practice of Ukrainian Diaspora, the devise of the sign of State Centre of UNR, Symon Petliura's Christ, provides its description, information about the author of the project, personifies the process of rewarding.