О.М.Донік Донік Олександр Миколайович - канд. іст. наук, ст. наук. співроб. Інституту історії України НАНУ.

E-mail: donnik@ukr.net

ЧИСЕЛЬНІСТЬ ТА ЕТНІЧНО-КОНФЕСІЙНИЙ СКЛАД КУПЕЦТВА УКРАЇНИ

В ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ ст.

У статті проаналізовано етнічно-релігійний склад купецтва України як верстви з окремим соціально-правовим статусом, динаміку його чисельності протягом вказаного періоду. З'ясовано, що панівні позиції в торгівлі й промисловості займали ґільдійці неукраїнського походження.

В умовах становлення у сучасній Україні ринкової економіки та формування господарської еліти в історичній науці спостерігається значний інтерес до вітчизняного підприємництва, передовим загоном якого, за традицією, було купецтво. Історія цього стану є актуальною у зв'язку із визначенням його ролі та місця в економічному й суспільному житті України XIX - початку XX ст., особливо в пореформений період, коли розвиток економіки зумовив сплеск підприємницької діяльності, відбувався процес активного формування торгово-промислового прошарку, основу якого становило саме купецтво.

У вітчизняній історіографії на сьогодні практично відсутні спеціальні узагальнюючі праці з історії купецтва XIX - початку XX ст., проте існує література, в якій розглядаються окремі аспекти цієї проблеми. До 1920-х рр. цілеспрямованого вивчення діяльності купецтва не проводилося, і праці, що торкалися даної проблематики, мали загальний характер1. В історіографії 1920-х - середини 1930-х рр. при дослідженні багатьох проблем, пов'язаних із місцем українського господарства в економіці Російської імперії та характером українсько-російських торговельних взаємин, значну увагу було приділено з'ясуванню питання національного складу купецтва України2.

Із другої половини 1930-х рр. діяльність купецтва як окремого стану перестала бути об'єктом досліджень радянської історіографії, адже пріоритетними вважалися суто економічні проблеми та процеси, пов'язані з ними. Ця верства розглядалася як складова буржуазії, виходячи з тези, що у XIX ст. відбувався розклад станів і формувалися класи капіталістичного суспільства. Водночас буржуазія вивчалася як антагоністичний до пролетаріату клас, який мав урешті-решт зійти з історичної арени. Із цього часу економічні інтереси російського та українського народів і господарських теренів розглядалися як такі, що не мали суттєвих суперечностей. До початку 1990-х рр. з'явилася низка праць радянських істориків, в яких у загальноросійському контексті досліджувалися, зокрема, проблеми економічної діяльності буржуазії, її походження й склад, питома вага у соціальній структурі пореформеного суспільства, процес первісного нагромадження, торгово- промислова політика уряду, роль іноземного капіталу в економіці країни, суспільно-політична діяльність підприємницького класу тощо3. Зокрема, запропонована І.Ф.Ґіндіним концепція реґіонально-галузевої типології російської буржуазії, яка залишила помітний слід в історіографії, указувала на різнорідність рівня капіталістичного розвитку та основних груп буржуазії, до яких було віднесено петербурзьку, московську і численну, але слабко економічно й політично розвинуту буржуазію імперської провінції, у тому числі й України4.

Українські радянські історики (І.О.Гуржій, Б.А.Кругляк, І.С.Слабєєв, Л.Г.Мельник та ін.) висвітлювали купецтво переважно в контексті з'ясування основних етапів розвитку вітчизняної торгівлі й промисловості кінця XVIII - початку ХХ ст., однак питання про питому вагу та значення купецького підприємництва вони спеціально не розглядали, адже механічно ототожнювали купців із торгівельною та промисловою буржуазією5.

Вивчення історії купецтва на теренах Російської імперії як окремої соціальної верстви розпочалося тільки з середини 1980-х рр. Цей напрямок історичних досліджень в останнє двадцятиліття набув значного поширення у працях російських науковців, які проаналізували різні аспекти історії купецтва досліджуваного періоду - особливості розвитку стану, основні напрямки діяльності, соціально- правовий статус, динаміку чисельності, соціальну мобільність, соціокультурну активність, побут, риси ментальності тощо. Дослідники зібрали й систематизували величезний фактичний матеріал, розробили нові методи та визначили підходи до вивчення цієї соціальної групи, звернулися до студіювання історії купецтва по окремих реґіонах та на мікрорівні6. На тлі розрізнених студій з історії російського провінційного купецтва помітно виділяється західносибірська історіографічна школа, що зародилася ще в радянський час7.

В Україні, незважаючи на інтерес до підприємництва, який виник в роки незалежності, історія купецтва вивчається фраґментарно. До цього часу у вітчизняній історіографії проблема залишається недостатньо розробленою. Так, деякі аспекти стосовно участі купців у формуванні підприємницького прошарку України, їх ролі в розвитку промисловості й торгівлі у ХІХ ст. розглядалися у працях Т.І.Лазанської, В.В.Крутікова та ін.8 Окремих аспектів історії купецтва в Україні на початку XIX ст. торкався О.І.Гуржій9.

В останні роки значна увага приділяється регіональному аспекту у вивченні діяльності купецтва як окремого стану. Так, у дисертаційній праці Ю.А.Бєлікова на прикладі важливого у соціально-економічному плані реґіону України - Харківської ґубернії - подано цілісну картину діяльності цієї верстви у другій половині XIX - на початку ХХ ст. Автор зробив висновок про значну суспільну активність харківського провінційного купецтва у вказаний період10.

З'явилися наукові студії також про окремих найбільш відомих в Україні підприємців - Терещенків, Харитоненків, Г.Г.Маразлі та інших11, в яких зроблено наголос на їх соціокультурній діяльності.

Таким чином, історія купецтва XIX - початку XX ст. як у цілому підросійської України, так і окремих її реґіонів (за винятком Харківської ґубернії) залишається недостатньо вивченою. Особливо це стосується аналітичних досліджень із вказаної проблематики. Тому постає, серед іншого, завдання розглянути купецтво України XIX - початку XX ст. як окрему соціальну групу з етнічною структурою, проаналізувати джерела її формування і чисельність. При цьому автор трактує купецтво у широкому аспекті як прошарок підприємців, які безпосередньо належали до купецького стану або походили з нього, із часом