Умови формування й діяльності купецтва підросійської України в ХІХ ст. деякою мірою відрізнялися, скажімо, від європейської частини Росії, мали свою специфіку не тільки в економічному, а й етнічно-конфесійному планах. На початку ХУШ ст. Україна була ще здатною до всебічного розвитку на власній («природній») економічній основі, коли займала активні позиції в міжнародній торгівлі. Згодом під тиском колоніальної політики російського уряду змушена була зійти з цього історичного шляху, перетворившись на «національну область», що мала обслуговувати інтереси метрополії. Протягом першої половини ХІХ ст. українські землі залишалися сільськогосподарським реґіоном, який постачав сировину для російського та іноземних ринків. Утім, розклад кріпосницько-поміщицької системи господарювання у цей період нерозривно був пов'язаний із розвитком капіталістичних ринкових відносин, із чисельним зростанням і структурними змінами у складі міського населення, серед якого виділялися фінансово спроможні купці. Чимало міст України все більше відривалися від землеробства, поступово перетворюючись на торговельно-промислові осередки, серед яких найбільшими на середину ХІХ ст. стають Одеса, Київ, Бердичів, Миколаїв, Херсон, Харків, Житомир, Сімферополь (мали в 1856 р. понад 20 тис. осіб населення).

Товарообмін між містом і селом, зв'язки з місцевими та віддаленими ринками здійснювалися насамперед завдяки діяльній участі у цьому процесі представників купецької верстви, які активно провадили первісне нагромадження капіталу через торгівлю, збільшували кількість торговельних закладів, вкладали кошти у промисловість.

Разом із посиленням торговельних відносин протягом першої половини ХІХ ст. в Україні неухильно збільшувалась і загальна кількість купців. Шлях досягнення успіху на комерційній ниві пролягав через величезне працелюбство, самоорганізованість, самоосвіту, нагромадження необхідних зв'язків, досвіду, і, зрештою, талан. Типовою для представників купецького стану була кар'єра, яка послідовно пройшла через такі щаблі: крамничний хлопчик - прикажчик - самостійний купець. Купецькі діти, як правило, проходили навчання й практику торгівлі в магазинах та крамницях, які належали родині чи знайомим, на ярмарках. «У тутешньому торговому світі, - відзначали Д.І.Багалій і Д.П.Міллер, - безперестанно повторюється наступне явище. Хлопчик років 13-14, син міщанина чи збіднілого купця, поступає в яку-небудь крамницю; через 5-6 років роботи у крамниці, привчившись або, точніше кажучи, звикнувши до торгівлі, призначається прикажчиком. ... Проживши ще кілька років та нагромадивши 3-4 тис. руб., він залишає господаря з метою самому розпочати власну справу»12.

Якщо у 1815-1833 рр. приріст населення в українських ґуберніях становив 16%, то чисельність представників купецького стану збільшилася на 77%13. За даними статистика К.Ґермана, у містах України в 1816 р. проживало 9400 купців14. А згідно з підрахунками П.Ґ.Риндзюнського, зробленими на основі матеріалів державних окладних книг, того ж року кількість купців (ревізьких душ) в українських ґуберніях (без Херсонської) становила 5002 особи, а в 1854 р. в усіх 9 ґуберніях їх уже налічувалося 40 294 особи (див. табл. 1). Якщо не брати до уваги Херсонську ґубернію, чисельність купецтва в межах України за вказаний час збільшилася в 6,8 раза. Статистичні дані, згідно з таблицею 1, вказують і на той факт, що з 1808 по 1824 рр. в жодній українській ґубернії кількість купців не збільшилася, а, навпаки, зменшилася.

Табл. 1. Зміна чисельності купців в українських ґуберніях (ревізькі душі; 1800-1854 рр.)15

Як правило, купці ґубернського міста становили найвпливовішу групу, що посідала провідне місце в торгівлі всієї ґубернії. Зокрема, 1861 р. у таких ґубернських центрах, як Харків, налічувалося 2596 купців, у Києві - 1388. Ці міста були на той час найбільшими реґіональними центрами торгівлі16.

Зі зростанням кількості купців збільшувалися суми їх капіталів. Так, у Подільській ґубернії з 1808 по 1825 рр. купецький капітал зріс з 200 тис. руб. до 432 тис. руб. У Харкові 1851 р. було оголошено купецьких капіталів: 1-ї ґільдії - 99, 2-ї - 30 і третьої - 351 на загальну суму 1 млн 192,5 тис. руб. У Катеринославській і Херсонській ґуберніях 1854 р. було оголошено капіталів: по 1-й ґільдії - 75, по 2-й - 132, по 3-й - 2690. Купецький капітал тут становив того року разом 8 млн 373 тис. руб. На 1861-1862 рр. у містах України було оголошено понад 9 тис. купецьких капіталів по всіх трьох ґільдіях17. Зростання протягом 18301850-х рр. кількості купців і купецьких капіталів відбувалося здебільшого за рахунок 3-ї ґільдії, що пояснювалося участю в купецькій діяльності представників нижчих станів, насамперед міщан і селян, які мали дрібні капітали і могли записатися лише до цієї ґільдії, досить значними податками за отримання купецького свідоцтва, відсутністю великої вигоди від торгівлі по перших двох ґільдіях. Хоча винятковими правами здійснювати зовнішню торгівлю володіли купці 1-ї ґільдії і зі значними обмеженнями - 2-ї, ця перевага мала менше значення, ніж звільнення від рекрутчини, яке поширювалося на купців усіх трьох ґільдій.

Епоха реформ 1860-1870-х рр., яка супроводжувалась лібералізацією податкового законодавства, відкрила доступ до торгово-промислової діяльності всім категоріям населення. Це завдало остаточного удару по станових принципах організації підприємництва, закріплених реформами катерининського періоду. На тлі ринкового розвитку підприємницької діяльності скасування в 1863 р. 3-ї ґільдії вже протягом наступних десятиліть призвело до істотного скорочення кількості представників купецького стану, утім, і надалі ґільдійське купецтво в Україні залишалося основною частиною підприємницького прошарку.

Відомі російські дослідники О.М.Боханов, а за ним Б.М.Миронов, наводять