лише купцям 1-ї ґільдії, спричинило те, що в останній чверті ХІХ ст. саме у цій ґільдії євреї багаторазово переважали за кількістю купців-християн (див. табл. 3). Таким чином, незважаючи на обмеження міґрації для єврейських купців та промисловців, у місті склався впливовий єврейський підприємницький прошарок.
Табл. 3. Розподіл постійних і тимчасових київських купців за віросповіданням
(1883-1893 рр.)96
Важливе торгове значення до 1880-х рр. мав Бердичів, що був повітовим центром Київської ґубернії. Завдяки розташуванню на стикові трьох ґуберній - Київської, Волинської і Подільської, він ще у XVIII ст. став важливим розподільчим центром, куди звозилися з внутрішніх районів та з-за кордону різні товари. Протягом першої половини ХІХ ст. місто набуло статусу одного з найбільших центрів оптової торгівлі в Україні, пік розвитку якого припав на 1860-ті рр. (на той час тут функціонувало 5 великих ярмарок). У 1868 р. у Бердичеві проживало 52 786 мешканців. Місто мало 27 фабрик із загальним обігом 284 283 руб.97
Із прокладанням в 1870-х рр. залізниці у сусідніх із Бердичевом районах та розоренням польських поміщиків, які давали можливість гарного заробітку бердичівським комерсантам, його значення як торгового центу почало занепадати. Так, якщо в 1860 р. у Бердичеві було оголошено 628 купецьких капіталів, розміщувалося 40 оптових складів, а обіг тутешньої торгівлі вимірювався 40 млн руб., то за чверть століття був оголошений лише 271 купецький капітал (із них тільки 8 - представників неєврейської національності), а весь торговий обіг зменшився вдвічі98.
На відміну від Києва і Бердичева, у сусідньому Житомирі не здійснювалася велика оптова торгівлі, значне місце тут мав лише внутрішній торг, оскільки місто було великим розподільчим пунктом для досить великої місцевості, віддаленої від інших торгових центрів. У пореформені роки на заваді розвитку торгівлі у Житомирі стало й те, що він був позбавлений залізничного сполучення. У 1860 р. у місті за даними ґубернської статистики було зареєстровано 4 купці 1-ї, 5 - 2-ї і 168 - 3-ї ґільдій, а також налічувалося 564 дрібних торгівця.
Ці суб'єкти ділових відносин загалом здійснили 42 «ділові угоди», з яких лише 23 можна було назвати більш-менш значними за розмірами. Картину комерційної статистики доповнювали 820 дрібних крамниць99. До великих підприємців міста належали купці-євреї Ґлазберґ, Литвак, Рітах, Барон і Кацнельсон. Саме вони на початку 1880-х рр. разом із міською управою намагалися перенести ярмарок із Бердичева до Житомира.
За наявності у найбільших містах Південно-Західного краю, попри високу питому вагу єврейського, українського і польського населення, місцевого купецтва, центральне становище все ж посідали російські або ж зросійщені купці. Російський культурний стрижень цього великого реґіону був до того ж представлений адміністративною елітою ґубернських центрів. Саме на окраїнних неросійських територіях імперії, де збереглася історична пам'ять, а строкатий етнічний склад населення був потенційною або й реальною загрозою, міцність державної влади залежала від підтримки не тільки російського чиновництва, а також і російського торгово- промислового прошарку. У таких найбільших правобережних ґубернських містах, як Київ, Кам'янець-Подільський, Житомир потреба в місцевій російській «колонії» була більш нагальною, ніж у південних і східних українських реґіонах, де частка росіян у загальній чисельності населення постійно зростала.
Проте, якщо брати весь реґіон у цілому, то картина була зовсім іншою. За винятком ґубернських міст майже всю торгівлю у своїх руках тримали купці- євреї. Як зазначав автор-укладач «Военно-статистического обозрения» Волинської ґубернії, у 1840-х рр. «увесь торговий обіг на Волині, як і в інших західних ґуберніях Росії, перебуває майже винятково у руках євреїв. Не тільки зовнішня торгівля, привіз і вивіз різних товарів, перепродаж усіх місцевих продуктів фабричного виробництва, а й усі приватні угоди між власниками маєтків відбуваються тут не інакше, як за посередництва євреїв... Купецький стан на Волині складається переважно з самих євреїв, які намагаються не допускати селян до участі в торгівлі. Для реалізації прибуткових угод вони часто укладають тут цілі компанії, намагаючись усіма силами утримати за собою всі можливі торгові бариші»100. На початок 1880-х рр. у Волинській ґубернії були відомі лише кілька російських купецьких фірм, які існували вже декілька десятиліть та успішно конкурували в умовах жорсткої комерційної боротьби з єврейською солідарністю. Серед таких слід назвати російських купців Журавльова, Хаботіна і Муравйова, котрі були досить відомими на Волині підприємцями101.
Третім за своїм економічним значенням українським містом після Одеси й Києва з останньої третини ХІХ стає Харків. Завдяки вдалому географічному розташуванню на шляху між Москвою, Одесою, Києвом, Донською областю, Таґан- роґом і Кавказом, ця колишня козацька фортеця, що виникла для захисту від набігів кримських татар, перетворюється із суто ґарнізонного міста на важливий центр торгівлі не тільки Слобідської України, а й усього південного реґіону Російської імперії, стає «одним із найбільш вигідних і необхідних ринків для обміну виробів півночі і півдня», який здійснювався переважно у вигляді ярмарків (перший ярмарок тут було відкрито вже у 1659 р., ще три з'явилися в наступному столітті)102.
Протягом усього ХІХ ст. в місті спостерігався динамічний ріст населення. Якщо 1817 р. у Харкові проживало 12 900 осіб, то у 1837 р. - 23 147 осіб, 1861р. - 50 301 особа, 1873 р. - 82 100 осіб, 1897 р. число мешканців