Водночас було логічним, що з розвитком капіталізму зростала кількість купців у містах. У тій же Волинській ґубернії 1848 р. купців і почесних громадян у містах налічувалося 1867 осіб, а у повітах - 3782 особи (разом 5649 осіб, що становило 0,4% всього населення ґубернії). Через 35 років, у 1883 р., у містах купців і почесних громадян налічувалося вже 5318 осіб, а в повітах - лише 2705 (разом 8023 особи, що становило ті ж 0,4% всього населення Волинської ґубернії). Таким чином, у відсотковому відношенні до всього міського населення ґубернії, якщо порівнювати з 1848 р., кількість купців і почесних громадян у містах збільшилася у 1,5 рази20.

Матеріали I загальноросійського перепису населення 1897 р. дають можливість детально розглянути як чисельність, так і етнічний склад купецтва 9-ти українських ґуберній з урахуванням членів купецьких родин21. Усього тут було зафіксовано 67 709 таких осіб. Найбільш значні групи представників купецького стану проживали (в порядку зменшення чисельності) у таких українських містах: Київ - 5064, Одеса - 4965, Харків - 3585, Катеринослав - 2364, Кременчук - 1527, Бердичів - 1446, Миколаїв - 1424, Полтава - 1192, Єлисаветград - 1047, Сімферополь - 1063, Житомир - 888, Херсон - 886, Севастополь - 802, Феодосія - 683, Ромни - 645, Суми - 598, Павлоград - 561, Керч - 556, Маріуполь - 513 осіб. У 14 українських містах кількість купців становила від 500 до 300 осіб. Від 300 до 200 представників купецького стану мали ще 19 українських міст. У решті їх було менше 200 осіб. Загалом за переписом 1897 р. частка купецтва у складі міського населення України (3 млн 085 тис. осіб) становила 2,19% і перевищувала загаль- норосійський показник - 1,3% (всього купців у межах країни налічувалося 225,6 тис. осіб), що свідчило про значний розвиток торгівлі в українських містах та прилеглих до них районах22. До середнього відсотку наближалася кількість купців у Києві (2,04%), Харкові (2,06%), Катеринославі (2,1%), Сімферополі й Сумах (по 2,17%). Більшою вона була в Полтаві (2,22%), Кременчуці (2,42%), Ромнах (2,68%), Бердичеві (2,7%), Феодосії (2,83%), Павлограді (3,57%). Водночас у частині великих і значних торгових міст відсоток купців був меншим від загальноукраїнського показника. Так, в Одесі він становив 1,23%, Житомирі - 1,35%, Херсоні й Севастополі - по 1,5%, Миколаєві - 1,55%, Маріуполі - 1,65%, Керчі - 1,68%, Єлисаветграді - 1,7%. Провідну роль тут, за винятком Житомира, відігравали досить заможні комерсанти (відповідно, їх чисельність була не такою вже і великою), ділові інтереси яких зосереджувалися на закордонній торгівлі. Таким чином, чисельність купецтва в тому чи іншому місті досить влучно відображала його значущість саме у внутрішній торгівлі. Незалежно від місця приписки купці концентрувалися навколо економічних центрів (як правило, головних міст ґуберній), справляючи вплив на економічне, суспільно-політичне та культурно-освітнє життя того чи іншого реґіону.

Тенденція відчутного скорочення до початку ХХ ст. чисельності купецтва, пов'язана з реформою про промисловий податок 1898 р., яка розірвала безпосередній зв'язок між підприємницькою діяльністю й належністю до купецького стану, вочевидь була характерною для всіх українських ґуберній. Попри відчутне зменшення чисельності ґільдійського купецтва напередодні Першої світової війни, воно, як і раніше, об'єднувало найбільш енергійних підприємців, що становили ядро заможних господарників України.

Статистика платежів за вибір свідоцтв на підприємницьку діяльність і належність до купецтва дає нам можливість визначити, якою в українських ґуберніях була питома вага підприємців, котрі намагалися вступити до купецького стану після 1898 р. Для цього потрібно порівняти два показники - кількість промислових свідоцтв, виданих на 1897 р., що передував реформі системи оподаткування, і кількість ґільдійських документів вищих розрядів, викуплених на 1899 р. Перший показник (згідно з вимогами положень 1863-1865 рр.) фіксував кількість свідоцтв (патентів) «основного збору», тобто загальне число платників промислового податку. Другий був запроваджений новим Положенням 1898 р., яке зобов'язувало сплачувати за право користування становими привілеями, крім основних податків, ще і додатковий ґільдійський податок23. Таким чином обривався прямий зв'язок між підприємництвом і належністю до купецтва. Однак саме тому офіційна статистика, яка здійснювала, починаючи з 1899 р., облік купецьких свідоцтв, містить найбільш повну інформацію про чисельність представників купецького стану (без членів родин).

Як видно з таблиці 2, у 2-й ґільдії кількість осіб, які побажали скористатися становими правами, становила в усіх 9 українських ґуберніях лише 32,6% (7337