Підтвердженням думки І.С.Аксакова є слова професора Харківського університету М.Ф.Сумцова, який на початку ХХ ст. писав, що «українці ніколи не мали нахилу або хисту до торгівлі. Завжди люди інших націй вихоплювали у них найбільш ласі шматки - у старовину греки, пізніше - євреї та великороси. Важкі на підйом хлібороби, люди чесні, із великим почуттям справедливості, українці не кидалися у великий бариш»54.

М.Домонтович у своїй статистичній праці про Чернігівську ґубернію, говорячи про причини, які стали на заваді формуванню в українців «ділової хватки», акцентував увагу на способі їх життя: «Розкішна природа і землеробський спосіб занять, які розвинули в малоросові здебільшого поетично-споглядальний напрямок, мало сприяли виробленню в нього тієї практичності і комерційної спритності, якими вирізняються великороси»55.

Утім, не менше на розвиткові підприємництва серед українців позначилися історичні особливості ареалу проживання. Політична залежність від Польщі й Росії, проходження тут смуги єврейської осілості, насадження царським урядом своєї опори в особі російського чиновництва, поміщиків і купців, досить тривале існування у краї кріпацтва - усе це неґативно впливало на розвиток підприємницької ініціативи українців та нагромадження ними капіталів, що призвело до панування неукраїнського елементу в торгівлі й промисловості. Як писав у 1862 р. один із дописувачів журналу «Основа» у рецензії на працю статистика В.Павловича по Катеринославській ґубернії, який наголошував на начебто притаманних українцям «в'ялості, ліні, безтурботності», відсутності діловитості» тощо, «... головною причиною ганебного становища поміщицьких селян було кріпацтво, до чого ж, у такому разі, пояснювати це вродженими безтурботністю і невіглаством»56.

Як ми з'ясували, українські ґільдійські купці на своїй етнічній території були чисельно лише третьою групою після євреїв та росіян. Відповідно й за розмірами капіталів і підприємств, набутих у результаті економічної діяльності, показниками обігу, кількістю працюючих вони поступалися російським та єврейським діловим людям. Утім, у жорсткій конкурентній боротьбі окремим українцям вдалося піднятися до рівня найбільш визначних підприємців Російської імперії, як, наприклад, купецьким підприємницьким родинам українського походження Симиренків, Терещенків, Харитоненків, а також О.К.Алчевському.

У 1920-х - на початку 1930-х рр. питання національного складу торгового населення України набуло у вітчизняній історіографії досить жвавого обговорення у зв'язку з вивченням історії української економіки, що тісно пов'язувалося з проблемою місця українського господарства дореформеної доби в економічному просторі Російської імперії. Зокрема, О.П.Оглоблин та М.Є.Слабченко вважали, що підприємці-неукраїнці, які оселялися в українських ґуберніях, швидко переймалися місцевими економічними інтересами, перетворюючись із буржуазії іноземної на українську, тобто купці неукраїнського походження практично зливалися з прошарком місцевих комерсантів. На думку М.Є.Слабченка, із кінця ХУІІІ ст. «заїжджий купець і підприємець російський кидає блукання до України, він переселяється туди, ліквідує свої справи на батьківщині і робить «своим отечеством» далеку Україну»57. В унісон із ним О.П.Оглоблин писав, що «російське купецтво своєрідно українізується, зберігаючи свою національно- культурну особливість, але сильно охоплюючи своїм впливом місцеву торгів- лю»58. У цілому, згідно з концепцією зазначених істориків, українська буржуазія була достатньо сильною, щоб утримувати міцні позиції на національному терені. Вона, об'єднуючи представників різних національностей, відстоювала інтереси України, що мала розвинуту економіку.

Серед опонентів таких поглядів слід насамперед назвати історика-економіста Д.Є.Бованенка, який вважав недоречним відносити до української буржуазії купців та промисловців неукраїнського походження. Він, зокрема, усіх підприємців України поділяв на 4 групи: територіальну, національну українську, єврейську та російську. Лише представників другої групи Д.Є.Бованенко вважав за можливе ототожнювати з українською буржуазією. Утім, останню, згідно з його концепцією, він розглядав як слабку й нечисленну, що складалася переважно з дрібних підприємців, а тому не була спроможна на реальну конкуренцію з іншими трьома групами. Російську буржуазію Д.Є.Бованенко трактував загалом як ворожу українським національним інтересам59.

Водночас, на його думку, єврейська буржуазія, на відміну від національної української, чинила значний опір наступу російських купців та промисловців, міцніше зв'язувала українські ринки з європейськими, тим самим фактично відстоюючи місцеві економічні інтереси різних реґіонів України. Зокрема, Д.Є.Бо- ваненко зазначав: «На Україну єврейська буржуазія принесла звички, уміння й спритність, зв'язки зі світовим ринком і, передовсім, була аванґардом європейського капіталу, що просувався на схід... Єврейська буржуазія відігравала визначну роль у міжнародних зносинах України. Просуванню російського капіталу на Україну вона чинила великий опір»60. Зрештою, на його думку, національна буржуазія, яку уособлювало насамперед купецтво українського походження, будучи економічно слабкою і малочисельною, цілком відповідала загальному становищу підросійської України - звичайної економічної колонії великої імперії.

Як указують статистичні дані, протягом ХІХ ст. найбільша питома вага ґіль- дійського купецтва, а, точніше, торгової буржуазії, яка значно переважала промислову, на українських землях спостерігалася у причорноморських ґуберніях (Новоросійський край) - Херсонській, Катеринославській і Таврійській, тобто у реґіоні, який інтенсивно колонізувався. Тут зростання населення відбувалося, головним чином, за словами А.О.Скальковського, «від напливу сюди поселян: казенних і поміщицьких, купців, ремісників і навіть вищого стану людей, виселених до цього краю з інших частин Росії службою, справами торгівлі, потребою у хлібі і притулку, або переведених особливими розпорядженнями»61.

Саме цей реґіон мав підвищений відсоток іногороднього купецтва, а в таких великих портових містах, як Одеса, Миколаїв, Херсон, Бердянськ, Маріуполь, Євпаторія, Керч та Феодосія, що стали важливими торговими центрами, - відносно велику кількість іноземних купців. У