Схожою була ситуація із засиллям іноземців у зовнішній торгівлі, насамперед греків, у таких портових містах Новоросійського краю, як Маріуполь і Таґанроґ (останній входив до складу Катеринославської ґубернії). Як писав В.Павлович, «греки, які проживають в Таґанрозі і Маріуполі, за винятком кількох дворянських фамілій, отримавши цю гідність ще за імператриці Катерини ІІ, за час війни з Туреччиною, майже всі займаються торгівлею у більшому чи меншому розмірі... Греки так зайняті комерцією, що їх час, діяльність та увага присвячені лише цим предметам. При всьому тому чоловіки з кращих фамілій засвоїли ті витончені манери у спілкуванні й ту чуйність, яка властива людям із вищого кола суспільства»78.

Тримаючи монополію у закордонній зерноторгівлі на Азовському морі, греки- купці створили таку ситуацію, що в портах Катеринославської ґубернії на початок 1860-х рр. не було жодного російського неґоціанта, який би відправляв за кордон більш-менш значну кількість зерна. Навіть італійці не витримували конкуренції з греками. На той час залишилося кілька італійських контор, які почали свої комерційні операції ще тоді, коли азовська торгівля перебувала у зародку. Як констатував той же В.Павлович, «греки намагаються підірвати будь-яку спробу представників інших націй відкрити контору з метою відправки за кордон хліба або іншого експортного товару. Греки не пожаліють навіть значного капіталу, аби не допустити будь-кого не зі своїх земляків до закордонної торгівлі у значних розмірах»79.

П.М.Милюков уважав, що домінування іноземців у вітчизняному товарообміні було закономірним наслідком традиційного для російської торгівлі переважання експорту над імпортом, унаслідок чого іноземні неґоціанти були більше зацікавлені у російських товарах, ніж росіяни в іноземних. Називалися й інші причини засилля іноземців у зовнішній торгівлі. Передовсім акцентувалася увага на їх більшій загальній освіченості та досвіді у торговельних справах, ніж у купців- росіян.

Серед інших важливих чинників неконкурентоздатності представників купецтва східнослов'янських етносів на зовнішньому ринку слід назвати слабке оволодіння основами комерційних наук. Навіть такий захисник російського купецтва, як І.Вавилов, підтверджуючи тезу про неосвіченість вітчизняного купецтва та серйозні наслідки цього, стверджував, що самі купці «навряд чи були в тому винні»80, адже в Російській імперії майже до кінця ХІХ ст. практично не існувало спеціальних закладів, де можна було б здобути належну комерційну освіту. Серед причин поразок місцевого купецтва у конкурентній боротьбі з іноземним І.Вавилов називав і небажання росіян утворювати торговельні компанії, оскільки серед них «дух об'єднання капіталів в одну масу ще не був значним»81.

Проте вже з 1860-х рр. ситуація щодо етнічного складу комерційного світу, зокрема в Одесі, почала істотно змінюватися. У вересні 1866 р. один із киян у приватному листі до петербурзького чиновника повідомляв: «За 10-15 років центр Одеси стане Новим Єрусалимом, жидівським містом. Південні слов'яни і греки, котрі ще за моєї пам'яті були найважливішими торговцями, зникли. Залишилося тільки 9 грецьких домів. Тепер найважливішими операторами на ринку стали жиди, причому не лише в Одесі, а й у Херсоні, де раніше було кілька російських капіталістів, з яких не залишилося жодного. Жиди повністю взяли товарообіг у свої руки»82.

Так, за даними поіменних податкових списків Херсонської казенної палати, у 1872 р. в усій Херсонській ґубернії купців-євреїв налічувалося 1064 осіб, а неєвре- їв - 2914, тобто перші становили 26,6% від загальної кількості купців. Через 15 років, у 1887 р., купців-євреїв було зафіксовано 1107 осіб, а неєвреїв - усього 1452, відповідно перші становили вже 43,2%83. Отже якщо за вказаний період кількість купців у Херсонській ґубернії зменшилась у півтора рази, то відсоток участі євреїв у купецькій торгівлі збільшився на стільки ж.

Такі зміни були пов'язані з поступовим витісненням іноземних купців євреями, до того ж експортна торгівля почала концентруватися в руках небагатьох великих фірм. Хоча кількість німецьких, італійських, грецьких та інших фірм і зменшилася, проте обіг їх зріс, тривали процеси злиття й поглинання. Так, у 1887 р. обіг купецької торгівлі в Одесі становив 440 млн руб., а в решті населених пунктів ґубернії - тільки 30 млн руб. Торгівля одеських євреїв становила 95% усього обігу єврейської купецької торгівлі в ґубернії і в 11 разів була більшою від обігу єврейської купецької торгівлі в Києві84.

Херсон, хоча й перебував у тіні Одеси, був на Півдні України третім за значенням портовим містом (після Одеси та Миколаєва), одним із найважливіших перевалочних центрів з експорту зерна. Якщо в 1843 р. серед 28 963 чоловіків- херсонців налічувалося 385 купців (у тому числі 4 дворянина-купця), то в 1857 р. число таких зросло до 596 осіб (1-ї ґільдії - 37 осіб, 2-ї - 70, а 3-ї - 489)85. У 1883 р. всього у Херсоні