О.І.Божко Божко Олег Іванович - канд. іст. наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ УКРАЇНИ (ОСІНЬ 1918 р.): СТВОРЕННЯ, ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА, СКЛАД

Статтю присвячено створеній під керівництвом більшовицького Всеукраїнського центрального військово-революційного комітету Повстанській армії України у складі 1-ї й 2-ї повстанських дивізій. Розглядаються питання створення, організаційної структури, складу, постачання цього військового з'єднання.

1-ша і 2-га українські повстанські дивізії (з січня 1919 р. - 1-ша і 2-га українські радянські), котрі були створені більшовиками у вересні 1918 р. й згодом становитимуть кістяк новоутвореного Українського фронту, достатньо часто привертали увагу істориків - одні розглядали їх у контексті боротьби проти німецько-австрійської окупації1, інші - при висвітленні війни з Директорією УНР2.

Ключові події історії дивізій висвітлено у синтетичних працях, присвячених революції та громадянській війні3. Довідки про ці з'єднання є в універсальних та спеціалізованих енциклопедіях4. Обидві дивізії вперше стали об'єктом окремого дослідження у дисертації автора цієї статті5. Паралельний розгляд історії цих з'єднань пояснювався, окрім іншого, часом формування - осінь 1918 р. Подальше накопичення та опрацювання інформації щодо створення дивізій (зокрема, решток архіву Всеукраїнського центрального військово-революційного комітету з двох не так давно розсекречених справ6) дозволило з'ясувати, що ця спільність була не лише фактичною, а й формальною, оскільки 1-ша й 2-га українські повстанські дивізії становили собою Повстанську армію України. Ця назва зустрічається в опублікованих документах, однак повністю відсутня у науковій літературі, окрім одного курйозного винятку. У солідному збірнику документів згадку під 13 вересня 1918 р. про цю створену більшовиками армію («Цього числа Українська повстанська армія відкрила воєнні дії проти німецьких військ в районі ст. Коренево. ... Усіх учасників повстанської української армії, котрі переходять зі зброєю в руках на територію Радянської республіки, негайно роззброювати, а при опорі розстрілювати на місці») відкоментовано таким чином: «Українська повстанська армія (УПА) - так іменували себе крупні озброєні банди українських буржуазних націоналістів, створені на території України після перемоги Жовтневої революції. Їх метою було створення самостійної буржуазної націоналістичної держави. Із розгромом внутрішньої контрреволюції та іноземних інтервентів добряче пошарпані банди частково розвалилися, частково були добиті загонами Червоної армії, військами ВНК, а деякі разом із ватажками втекли за кордон. ... Під час Великої Вітчизняної війни, у 1943 р., буржуазні націоналісти ... під такою ж назвою (УПА) створили зі схвалення фашистів націоналістичні озброєні банди»7. Таким чином, існує очевидна необхідність з'ясування статусу Повстанської армії України, її складу, структури, місця у політичних і воєнних планах більшовиків.

Протягом лютого - квітня 1918 р. практично вся (за незначним винятком) територія України була зайнята німецькими та австро-угорськими військами, які забезпечили повернення до влади Центральної Ради, а наприкінці квітня - утвердження в Україні політичного режиму гетьмана П.Скоропадського. Радянські українські збройні формування відступили на територію РСФРР, де відповідно до умов Брестського мирного договору й згідно з наказом РНК

РСФРР від 17 квітня 1918 р. роззброїлися8. Щоправда, значна їх частина влилася до військ радянської Росії.

Позбавлені державної території та армії більшовики України вирішили продовжувати боротьбу за встановлення радянської влади шляхом організації збройного повстання. Сесія ЦВК рад України, яка відбулася в Таґанрозі 18 квітня, ухвалила рішення про перехід членів українського радянського уряду в підпілля та передачу повноважень ЦВК і Народного секретаріату обраному на тому ж засіданні міжпартійному (4 більшовика, 4 лівих есера, 1 лівий український соціал-демократ) Всеукраїнському бюро для керівництва повстанською боротьбою. Бюро розглядалося більшовиками не тільки як орган повстання, а і як центральний орган влади, повстанський робітничо-селянський уряд України9. Саме тому з його неофіційних назв - «повстанська дев'ятка» і «повстанський народний секретаріат» - більш вживаною була остання. У документах, які виходили з цього органу, також побутувала самоназва «Народний секретаріат»10. Бюро складалося з трьох секретарстві зв'язку, військового і революційної просвіти. Секретаріат перебував поза межами України, а на її території утворив мережу військово-революційних комітетів із військовими відділами і штабами при них, а також прикордонну військову аґентуру. До липня 1918 р. було також покладено початок організації Центрального військово-революційного комітету (ЦВРК) і центрального штабу (останній - в Україні)11.

На початку діяльності повстанського Народного секретаріату більшовикам довелося здолати опір лівих есерів, які пропонували зосередити роботу з організації повстання за межами України, спираючись на центральний апарат військового секретарства і генеральний штаб при ньому, тобто, по суті, приступити до організації збройних сил із метою наступного введення їх на територію України. Більшовики розцінили цю тактику як змовницьку і провели через Народний секретаріат свій план, який передбачав насамперед зосередження всіх зусиль всередині України, розгортання саме там масової військово-організаційної роботи.

Ця загальна тактика була схвалена I з'їздом КП(б)У і знайшла відображення у резолюції про збройне повстання12. Однак з'їзд висловився за розпуск Народного секретаріату, мотивуючи це тим, що нібито він не став організуючим центром, не повів за собою «широкі маси», і що його існування в умовах відсутності рад на місцях є «шкідливою фікцією». Натомість, Центральному комітетові КП(б)У було доручено організувати Центральний військово-революційний комітет, члени якого призначалися б і відкликалися ЦК. Таким чином, більшовики відмовилися вести боротьбу за поновлення своєї влади в Україні під прикриттям органу, котрий