рапорті по інстанції про невдалий напад повстанців, що відбувся 15 вересня, він зазначав: «17-го і 18-го вересня почали прибувати німецькі війська. Навколо Хутора лежать тіла вбитих повстанців, більшою частиною юнаки віком від 16 до 20 літ в подраному одязі, всі вони мають вигляд покидьків села»108. Повстанці у цьому бою діяли вже не загонами, а трьома організованими ротами. До них входила молодь із тих сіл, де В.Н.Боженко займався формуванням бойових одиниць, які незабаром ввійшли до складу 1-ї дивізії - Шатрище, Юринівка та ін.109 Вік середнього командного складу здебільшого становив 30 років.
Наплив добровольців був настільки значним, що начдив-1 вважав за можливе за два-три тижні (приблизно на середину листопада) сформувати дивізію загальною чисельністю 12-15 тис. осіб. Проте справу гальмувала гостра нестача озброєння та обмундирування. Бракувало командного складу. Командирів відділень, взводів і напіврот дивізія почала готувати на власній базі. 10 жовтня при її штабі в м.Погар намічалося відкриття інструкторських курсів, які мали діяти до 25 жовтня. Від полків виділялося по 20 чол. - грамотних, дисциплінованих, політично благонадійних. Курсанти мали вивчати розвідувальну справу, топографію, основи тактики та інші військові дисципліни. Курси справді почали діяти, а перший (можливо, уже другий) випуск інструкторів відбувся 18 листопада (щоправда, 2 чол. не витримали іспитів і повернулися в «первобытное состояние»110). Школа командного складу при дивізії проіснувала до вересня 1919 р., поки її не передали в розпорядження командування
12-ї армії111.
Моральний стан особового складу був міцним, здоровим і бойовим. Усі рвалися якнайшвидше визволяти Україну від німців і уряду П.П.Скоропадського. Стримувати бійців, особливо з огляду на нестачу командирів, було дуже складно. Комісарів у дивізії не було. їх призначили тільки після II з'їзду КП(б)У112.
Дисципліна у з'єднанні була зразковою. Накази начальників виконувалися беззаперечно. Покарання за їх порушення визначали або одноосібно командир, або товариський суд - аж до шмагання (рос. «порка») і розстрілу. Цей порядок і спосіб покарання було змінено за рекомендацією наради представників від військово-революційних комітетів, яка відбулася 7-8 жовтня 1918 р. в Орлі - відтепер «рукоприкладство» заборонялося, натомість запроваджувалися трибунали113. Військово-революційний трибунал при штабі 1-ї дивізії свою першу справу розглянув 25 жовтня, засудивши до розстрілу чотирьох повстанців, які пограбували селянина114.
Як видно з наказів по 1-й дивізії, найважчими злочинами серед повстанців були дезертирство і грабунки місцевого населення (так зване «самопостачання»). Досить поширеними були гра на гроші, безцільна стрілянина, недбале ставлення до справи і майна, зокрема до коней. Із цим велася послідовна боротьба, начдив уживав серйозних заходів - від оголошення доган у наказах до адміністративних і дисциплінарних покарань та розстрілів. Так, наказом по 1-й дивізії №11 від 26 листопада за дезертирство запроваджувався розстріл115. І.Д.Моденов так оцінював стан 1-ї дивізії: «Загалом зразкова дивізія, із гарним підбором ідейних борців, страждає, головним чином, від браку постачання, чим затримується пов'язане з цим швидке поповнення та формування»116.
2-га дивізія дислокувалася південніше 1-ї - у районі м.Льґова, а її штаб розташовувався безпосередньо у місті. Першим начдивом-2 став член ВЦВРК В.Х.Ауссем. Згідно з наказом ВЦВРК №6, 2-й дивізії відводилася ділянка Глухів - Рильськ - Колонтаївка - Беленихіне - Куп'янськ117. І.Д.Моденов зазначав: «Умови формування, постачання ті ж, що і в 1-й дивізії»118. Однак стартові умови для 2-ї дивізії були відчутно гіршими. її формування розпочалося значно пізніше. 1-ша дивізія, як видно з того ж таки наказу №6, була зведена з трьох загалом готових, переформованих за реґулярним зразком полків (1-го червоного козацтва, 2-го Таращанського й 4-го), а четвертий формувався з визначених наказом п'яти підрозділів, артбатареї і трьох кінних сотень; усі полки одразу одержали постійних командирів. Що ж до полків 2-ї дивізії, то по кожному з них у наказі №6 зазначено: «формується». При цьому лише для 1-го полку вказано, що він утворюється «з колишнього Глухівського району», для інших трьох джерело формування невідоме. Для 1-го і 2-го полків призначено тільки виконуючих обов'язки командирів - відповідно Карпенка і Шульженка, 3-му й 4-му не названо навіть тимчасових командирів, відтак, зрозуміло, що формувати їх не було кому119. Відставання 2-ї дивізії у формуванні відзначили на II з'їзді КП(б)У її представник А.В.Іванов і секретар ЦК КП(б)У Ю.Л.П'ята- ков, майже одночасно це ж констатував І.Д.Моденов: «2-га дивізія більш слабкого складу, однак швидко поповнюється»120. На відміну від 1-ї, 2-га дивізія комплектувалася здебільшого вихідцями з Харківщини121.
Отже протягом місяця з дня видачі наказу на формування 1-ша дивізія набула майже завершеного вигляду. Чисельно вона перевищувала визначений штатний склад, за озброєнням майже цілком відповідала наміченим вимогам, гірше було зі спорядженням, одягом і взуттям. Оформилися бриґадні структури. Велася робота із заповнення командирських вакансій. Функціонували органи матеріально-технічного постачання, трибунал, велася політико-виховна робота. За короткий час з'єднання стало цілком боєздатним. Формування 2-ї дивізії хоча й відставало, оскільки не спиралося на попередню підготовчу роботу, відбувалося цілком успішно, про що свідчать оцінки сучасників, а також подальша (з грудня 1918 р.) успішна бойова діяльність цього з'єднання.
Успіхи у справі формування частин і з'єднань Повстанської армії України пояснюються тісним зв'язком із радикально налаштованим українським селянством, незадоволеним реставраторською політикою уряду гетьмана П.П.Скоропадського й охопленого національно-патріотичним поривом, спрямованим проти німецьких та