австро-угорських військ. Особовий склад повстанської армії був тісно пов'язаний з Україною і жив її інтересами. Саме у цьому зв'язку полягала як сила, так і слабкість армії. її не можна було використати у відриві від України, на інших фронтах, зокрема проти Донської армії ґенерала П.М.Краснова чи Добровольчої армії ґенерала А.І.Денікіна - такі спроби загрожували їй неминучим розкладом. Це чудово розумів інспектор наркомвійськсправ РСФРР І.Д.Моденов: «Ввести офіційно ці дивізії у число частин радянської республіки - знищити ідею виникнення дивізій із повстанців України. За умови допомоги центру 1-й і 2-й дивізіям повстанців, радянська республіка одержить дві зразкові дивізії ідейних борців, які, у випадку війни з Україною, складуть аванґард і своїм швидким наступом забезпечать і розчистять шлях для наступу наших армій вглиб України»122.
Це передбачення справдилося в обох частинах. Протягом грудня 1918 р. - першої половини лютого 1919 р. дивізії Повстанської армії України з боями зайняли лівобережні Харківську, Чернігівську та Полтавську ґубернії, закріпилися у Правобережній Україні, розгорнули наступ на Донбас і Південну Україну. Однак перед цим, наприкінці жовтня - у середині листопада, усупереч рекомендаціям І.Д.Моденова й наполяганням «лівих» у ЦК КП(б)У, політичне та військове керівництво РСФРР, а також група «правих» із ЦК КП(б)У спробували передати українські радянські повстанські частини до складу РСЧА і залучити їх на фронті проти білокозаків. Політична боротьба за повстанську армію призвела до кількох відкритих заворушень у ній, крім того, невдоволені повстанці почали масово дезертирувати (часто зі зброєю)123. Якщо ще 20-24 жовтня 1918 р. у 1-й дивізії налічувалося понад 7 тис. чол., то на 1 листопада - уже тільки 2946 чол.124 Щоправда, за цей час змінився склад частин з'єднання, а саме вибув 1-й полк червоного козацтва (1000-1500 чол.), замість якого розгорнувся Ніжинський батальйон (312 чол.). Заміна 4-го полку Я.А.Киселя Новгород- Сіверським полком Т.В.Черняка не могла суттєво вплинути на чисельність особового складу. Таким чином, навіть ураховуючи організоване виведення з 1-ї дивізії 1-1,5 тис. червоних козаків, доводиться констатувати втрату з невідомих причин 3 тис. чол. Оскільки значних боїв у цей час не було, єдиним поясненням залишається дезертирство з політичних мотивів - тобто бажання повстанців битися за свій рідний край і небажання воювати у Росії.
25 жовтня 1918 р., мабуть не маючи згоди ЦК КП(б)У, реввійськрада дислокованої в Орловському військовому окрузі Резервної армії прийняла рішення про включення «української дивізії» (очевидно, ішлося про 1-шу повстанську дивізію) до свого складу. Характерно, що наказ РВР Республіки від 23 жовтня про створення армії цього ще не передбачав125. Домовленість між командуванням Резервної армії та представниками ВЦВРК про перепідпорядкування 2-ї дивізії була досягнута 31 жовтня126.
Повстанська армія України як збройні сили КП(б)У формально існувала до 9 листопада 1918 р., коли головне командування РСЧА РСФРР директивою №417 затвердило входження обох повстанських дивізій до складу Резервної армії127. Однак суто технічно питання передачі військ вимагало часу. До того ж, ця акція наразилася на опір з боку особового складу українських радянських частин. Між тим різко змінилася політична обстановка: в Німеччині та Австро- Угорщині розпочалися революції, в Україні спалахнуло повстання проти гетьмана. Зважаючи на нові обставини, уряд і вище військове командування РСФРР вирішили утворити нове оперативне з'єднання - групу військ Курського напряму. її командувач В.О.Антонов-Овсієнко прийняв українські радянські війська у своє підпорядкування. Таким чином, можна вважати, що фактично Повстанська армія України проіснувала до утворення зазначеної групи військ, тобто до 17 листопада 1918 р. Більше того, зважаючи, що і на перших порах, і надалі, аж до реорганізації та перейменування, група військ складалася і комплектувалася майже винятково з українських повстанців, то реально її формування звелося до простого перейменування Повстанської армії України. 30 листопада, зі створенням Української радянської армії, обидві дивізії ввійшли до її складу, а з 4 січня 1919 р. - до складу Українського фронту, де становили головну ударну силу.
1 Белан Ю.Я. Отечественная война украинского народа против немецких оккупантов в 1918 году. - К., 1960; Скляренко Є.М. Боротьба трудящих України проти німецько- австрійських окупантів і гетьманщини в 1918 році. - К., 1960; Тичина В.Є. Боротьба проти німецьких окупантів і внутрішньої контрреволюції на Україні в 1918 р. - Х., 1969; Петров В.И. Отражение страной Советов нашествия германского империализма в 1918 г. - Москва, 1980 та ін.
2 Рибалка І.К. Розгром буржуазно-націоналістичної Директорії на Україні. - Х., 1962.
3 Супруненко Н.И. Очерки истории гражданской войны и иностранной военной интервенции на Украине (1918-1920). - Москва, 1966; Українська РСР в період громадянської війни 1917-1920 рр.: У 3 т. - Т.1, 2. - К., 1967-1968; Історія Української РСР: У 8 т., 10 кн. - Т. 5: Велика Жовтнева соціалістична революція і громадянська війна на Україні (1917-1920). - К., 1977; Гражданская война в СССР: В 2 т. - Москва, 1980-1986 та ін.
4 Великий Жовтень і громадянська війна на Україні: Енциклопедичний довідник. - К., 1987; Гражданская война и военная интервенция в СССР: Энциклопедия. - 2-е изд. - Москва, 1987 та ін.
5 Божко О.І. Формування та бойовий шлях 1-ї і 2-ї українських радянських дивізій (вересень 1918 - червень 1919 рр.):