Для поширення впливу ВЦВРК на партизанські загони і формування з них реґулярних військових частин комітет надсилав до «нейтральної зони» і прикордонних з Україною районів РСФРР досвідчених командирів і військових організаторів. Серед них - В.М.Ісакович, Г.Л.Барабаш, М.Г.Кропив'янський; не пізніше 12 вересня уповноважений ВЦВРК направив на ст.Унеча М.О.Щорса, М.Ю.Коцаря, Єрмолова29.

Переформування партизанських загонів почалося зі створення на їх основі взводів, рот, батальйонів, полків. Це відбувалося майже повсюдно на базі вже існуючих загонів, і новостворені підрозділи й частини спочатку отримували назву «повстанських». Нові полки зберегли власні найменування загонів-поперед- ників, виборні партизанські командири залишилися командирами частин і, найголовніше, ці підрозділи не перебували на централізованому постачанні й не мали над собою єдиного командування.

Формування Богунського полку розпочалося 12 вересня 1918 р., керував цією справою М.О.Щорс. Саме того дня, отримавши відрядження на ст.Унечу, він підписав посвідчення П.Лугинцю «в тому, що йому дозволяється замовити печаті й штампи для Українського революційного полку ім. т-ша Богуна»30. Полк формувався в районі Унеча - Сураж - Брянськ із колишнього 1-го Дніпровського загону, колишньої 2-ї сотні червоного козацтва, партизанських загонів сіл Кулаги та Розорені Хутори і батальйону, сформованого Барабашем з українців, що перебували в Брянську та Почепі31. Колишні командири загонів стали командирами полкових підрозділів (Михалдика, Божор). Прибулі в Уне- чу зі Щорсом В.М.Ісакович, брати Петро і Костянтин Лугинці, М.Ю.Коцар, К.Ф.Квятек також обійняли командні посади. Перший наказ по полку було віддано 24 вересня 1918 р.32

Переформування загонів В.Н.Боженка (Шатринського, Юринівського та Істського; штаб їх містився у с.Юринівці), яке почалося у дні серпневого повстання, завершилося злиттям із загоном звенигородсько-таращанських повстанців (300-400 осіб), виведеним В.С.Балясом у «нейтральну зону», і утворенням 13 вересня Таращанського партизанського загону. Йому було передано один курінь полку червоного козацтва. Першим командиром новоствореного Таращанського полку називають В.С.Баляса, однак за спогадами М.Барона, першим комполка був він сам33. Упорядники книги «Первая Червонная» І.Дубинсь- кий та М.Савко у своєму історичному нарисі, де йдеться про створення Таращанського полку, називають його командиром В.Н.Боженка, а не М.Барона.

У с.Заячому Курської ґубернії М.І.Демченко і Ф.Я.Короткий з літа 1918 р. формували ще одну військову частину, об'єднавши кілька дрібних партизанських загонів. Командиром новоствореного полку було призначено Я.А.Киселя. 17 вересня 1918 р. частині присвоїли номер і назву (від повіту, де здійснювалося формування) - 6-й Корочанський повстанський полк34.

У вересні в «нейтральну зону» почали виходити й ініціатори серпневого повстання - ніжинські партизани. їх переправляли до м.Середина-Буда, де перебував ВЦВРК і куди прибув М.Г.Кропив'янський. Із них формувалася Ніжинська рота35.

Тільки після першого досвіду організації бойових частин по типу реґуляр- них ВЦВРК вирішив створити більші бойові одиниці - дивізії. Наказ ВЦВРК №6 про їх утворення було видано 22 вересня 1918 р. Таким чином, більшовики відмовилися від повстансько-партизанського руху як головної форми збройної боротьби й перейшли до формування реґулярних сил. Значення наказу полягало ще й у тому, що ознаменувавши перехід від загонів до полків та об'єднавши частини у з'єднання (дивізії), на порядок денний стало питання утворення армії та головного командування. Однак воно вирішувалося непослідовно.

Словосполучення «українська повстанська армія» з'явилося в документах ВЦВРК через два дні після утворення дивізій, - у наказі від 25 вересня про порядок формування загонів його вжито тричі, у тому числі двічі - у назвах дивізій (причому слова «Українська» і «Повстанська» написано з великої літери)36. В іншому документі від того ж числа, присвяченому порядку постачання, ужито вираз «повстанська армія» (слово «Повстанська» - також з великої літери)37. У листі ВЦВРК від 28 вересня про набір слухачів на командні курси словосполучення «українська повстанська армія» є складовою частиною назв дивізій38. Нарешті, у постанові ВЦВРК від 13 жовтня про резолюції наради представників від військово-революційних комітетів України 7-8 жовтня 1918 р. повторено назву «повстанська армія» в одній зі згадуваних резолюцій наради39. Отже, в офіційних документах ВЦВРК маємо 4 випадки вживання словосполучення «українська повстанська армія», і два - «повстанська армія». Щоправда, таких документів збереглося дуже мало, близько десяти.

Однак як в органах ВЦВРК (відділах і штабах військ), так і в українських більшовицьких колах назви «українська повстанська армія» і «повстанська армія України», а також їх розмовні варіанти вживалися дуже широко. Восени 1918 р. у цьому середовищі про власну повстанську армію йшлося як про узвичаєну реальність.

На нараді представників від військово-революційних комітетів України 7-8 жовтня про армію говорили чи не всі 16 її учасників, зокрема член ВЦВРК, його фактичний керівник А.С.Бубнов. Про неї згадувалося в резолюціях - «ми прагнемо створити партизанську армію», «залучити до роботи в армії», «влаштовувати в армії клуби», «важливість організації й створення армії у прифронтовій смузі» й т.ін. Більше того, у резолюціях ішлося про роботу з організації армії: «центральний ревком, зайнявшись роботою по організації армії», «ВЦВРК, якому належить ... обслуговування створюваної у прикордонній і нейтральній зонах повстанської армії», «центральний орган повинен продовжувати роботи зі створення повстанської армії», «нарада ... пропонує ВЦВРК видати наказ по повстанській армії», «розгорнути найширшу діяльність