Забезпечення продовольством здійснювалося на місці майже цілком за рахунок реквізицій та «закупівель» у населення з видачею квитанцій. Крім того, худобу і хліб розвідзагони відбивали у противника. Завдяки цьому харчування було непоганим - майже фунт м'яса і до двох фунтів хліба щодня. Однак такий спосіб постачання озлобляв місцеве населення, а іноді призводив до жертв74. Дошкуляв брак обмундирування та білизни, шинелей майже не було, чобіт не вистачало, багато хто ходив у личаках. 1-ша дивізія зовсім не мала обозів75. За свідченням В.Х.Ауссема, досить важливим джерелом існування повстанців були «буржуазні» біженці з радянської Росії в Україну, котрих при переході кордону попросту грабували. Із самочинними реквізиціями командири та «військово-революційні трибунали» боролися нещадно76. Вважалося, що грошове утримання повстанська армія одержувала від Всеросійського ЦВК, однак реально платні ніхто не отримував. Якщо від ВЦВРК надходили якісь суми, то вони витрачалися на закупівлю таких потрібних медикаментів77.

При дивізіях були організовані служби начальника постачання, які діяли по чотирьох відділах: артилерійському, інженерному, санітарному та інтендантському. Зокрема, начальником постачання 1-ї дивізії став Левін, його помічником і заступником - П.Січкар-Маруня, начальником артилерійського відділу - Хилобок. При всіх частинах було запроваджено посади завідуючих зброєю, котрі наглядали за утриманням і справністю озброєння. Зіпсована зброя з 1-ї дивізії відправлялася на ремонт до технічної майстерні на ст.Почеп78.

У господарських частинах дивізій і полків запроваджувалися правильні документальний облік, контроль і звітність, підбиралися компетентні, знайомі з веденням господарства посадові особи, контролювалося дотримання встановленого порядку постачання окремих частин і підрозділів, у наказах ставилися конкретні завдання службам постачання79.

Проте здійснених заходів щодо централізації постачання виявилося недостатньо, і у ході наступних переформувань дивізій відповідний апарат також зазнавав реорганізацій. Загальна слабкість тилу Червоної армії в Україні у 1919 р. так і не дозволила налагодити цю справу як належить, тож українські радянські війська не змогли остаточно відмовитися від партизанського «самопостачання».

ВЦВРК займався також політичним забезпеченням підрозділів Повстанської армії України. Спеціальних органів (зокрема, політвідділу) він не створив, а директиви і практичні рекомендації виробляв сам, однак про їх виконання клопотався перед ЦК КП(б)У. Матеріальне забезпечення практичної роботи на перших порах покладалося на обліково-розподільчий відділ постачання. Так, одразу після утворення дивізій, 28 вересня 1918 р. ВЦВРК запропонував завідуючим основними базами постачання подбати про забезпечення повстанської армії літературою і газетами, уклавши відповідну угоду з місцевими представництвами видавництва Всеросійського ЦВК. Брянській базі доручалося постачання літературою району 1-ї дивізії, Курській - 2-ї80.

Скликана ВЦВРК 7-8 жовтня 1918 р. в Орлі нарада представників від ВРК у резолюції «Із питання культурно-просвітницької роботи серед Повстанської армії радянської України» ухвалила просити ЦК КП(б)У утворити військовий культурно-просвітницький відділ при ЦК, який мав керувати всією культпросвітницькою роботою у військах, зокрема, розподіляти працівників по дивізіях, утворювати при полках бібліотеки і клуби, одержувати й розподіляти літературу, організовувати комісарську мережу у полках, батальйонах і ротах. ВЦВРК і дивізійним штабам, згідно з резолюцією наради, слід було утворити спеціальні аґітаційно-просвітницькі відділи, які мали працювати під загальним керівництвом військового культурно-просвітницького відділу при ЦК КП(б)У81. По суті, намічався орган, який у РСФРР діяв із квітня 1919 р. - спочатку як політичний відділ Реввійськради Республіки, а з 15 травня 1919 р. як її політичне управління на правах військового відділу ЦК РКП(б). Орган, який мав виникнути при ВЦВРК, відповідав би політвідділу армії, а аґітаційно-просвіт- ницькі відділи українських повстанських дивізій - політвідділам дивізій у РСЧА (політвідділи існували у збройних силах радянської Росії із середини 1918 р.)82. Ця резолюція орловської наради була схвалена 13 жовтня Всеукраїнським ЦВРК, який постановив негайно вжити практичних заходів для її здійснення83.

Тоді ж ВЦВРК затвердив 4-й пункт резолюції наради «З питання про революційну дисципліну серед повстанських армій», де пропонувалося утворити полкові та дивізійні революційні трибунали84. Про організацію трибуналу при ВЦВРК не йшлося.

Незабаром після організації повстанських дивізій ВЦВРК розгорнув у Курську тижневі курси для підготовки командного складу з прапорщиків і унтер-офіцерів старої армії85. Про інші факти організації та керівництва військовою освітою з боку ВЦВРК невідомо.

Таким чином, організаційна структура Повстанської армії України, яка складалася лише з двох дивізій, була спрощеною, незавершеною. Власного польового управління (командування, штабу, політичного відділу, трибуналу, розвідувальної, контррозвідувальної та інших служб) вона не мала. Фактично армію очолював ВЦВРК, однак за своїми завданнями та характеристиками він залишався загальнополітичним органом і виконував лише окремі функції з керівництва та організації забезпечення армії - зокрема військово-адміністративну (визначення штатів і структури з'єднань та частин), постачання й політичного забезпечення. Військово-оперативною діяльністю, бойовим забезпеченням, військовими перевезеннями та іншими питаннями ВЦВРК не займався. Уся військово-оперативна діяльність, - на той час, щоправда, дуже незначна, - зосереджувалася у штабах дивізій, які, натомість, були перевантажені невластивою для них роботою з комплектування особовим складом і постачання (а точніше - самопостачання). Із тексту наказу ВЦВРК №6 від 22 вересня видно, що на момент його видання дивізії перебували у стадії формування. Оскільки армія не мала свого польового управління, а єдиними штабами були штаби 1-ї й 2-ї дивізій, то саме вони і займалися завершенням організаційної роботи. Своїм розпорядженням