Приховування «ворожого» походження розглядалося як тяжкий злочин. В інститутах навіть проводилися спеціальні тижні самовикриття, а тим, хто добровільно розповість про своє минуле, обіцяли можливість продовження навчання. Але у це не дуже вірили, зважаючи на гіркий досвід тих, хто повірив. «Продовжуючи освіту, - писала студентка 5-го курсу Київського медичного інституту, - я весь час переживала про те, що двері школи закриються переді мною, якщо тільки стане відомо про колишні статки. Тому я це замовчувала»29. І це не поодинокі факти! Не враховувати їх при наведенні даних про соціальний склад студентства сьогодні неможливо. Немало «колишніх» було звільнено під час різноманітних чисток. Допомагали в цьому «недріманні очі», котрі засипали різноманітні інстанції, особливо комісії з перереєстрації студентів, сотнями листів, бо не могли змиритися з тим, що поруч із ними могли знаходитися люди з іншого соціального середовища - «замасковані вороги», «яких і близько до вузів не треба допускати». Але багатьом, нерідко завдячуючи саме імітуванню «пролетарського» походження, вдалося закінчити вищі школи та більш чи менш вдало інтегруватися до нового суспільства.

Партійні організації вищих навчальних закладів всіма можливими методами намагалися виявити «соціально ворожих» серед студентства й дізнатися про їх політичні уподобання. Із цією метою у студсередовище впроваджувалися спеціальні представники ОДПУ, котрі мали відслідковувати його настрої та передавати відповідним органам інформацію про них. Про це свідчать різноманітні документи. Наприклад, на ім'я голови Полтавського губернського ЧК 3 лютого 1921 р. під грифом «секретно» надійшло прохання від губернського відділу народної освіти зарахувати у ВНЗ такого представника у зв'язку з тим, що склад «студентів Полтавського історико-філологічного факультету в політичному відношенні і у відношенні виконання декретів і розпоряджень радянської влади потребує в інтересах радянської влади присутності серед студентів постійного представника губчека»30. Такі представники могли мати навіть «соціально вороже» походження. Наприклад, коли у 1924 р. з Вищого інституту народної освіти в Києві було виключено внаслідок соціально-академічної перевірки М.С.Шелудченка, котрий походив із родини священика, то до губернської комісії із соціально-академічної перевірки студентів надійшов спеціальний лист під грифом «цілком таємно» від начальника губвідділу ЧК Іванова, в якому повідомлялося, що «Київський відділ ОДПУ просить відновити вищеназваного, оскільки він є секретним співробітником КГОДПУ й залишення його студентом ВІНО необхідне в інтересах роботи»31.

Відомий український поет Т.Осьмачка також згадував про таких студентів: « ... Ще бувши студентами ВІНО, ми проходили з Косинкою [Косинка (Стрілець) Григорій Михайлович - відомий український новеліст - О.Р.] коридором інституту, і враз він мене штовхає таємничо ліктем і шепоче: «Поглянь праворуч.» Дивлюся. Переходить нам шлях навскоси студент в однострої червоноармійця з планшеткою на ремінці через плече.: «Сек.». Це значить - поміжстудентсь- кий шпигун ... В нього в планшетці списки неблагонадійних студентів. Він, кажуть, з нею і спить.»32. Стурбований антирадянськими політичними уподобаннями студентів, котрі у 1924 р. закінчили Полтавський інститут народної освіти й мали бути направлені на стажування, партійний осередок цього ВНЗ, не маючи формальних мотивів не допустити їх до практики, склав і відправив до відділу освіти список випускників із політичною характеристикою на кожного. Для прикладу наведемо один із таких списків: «1. Вербицька Наталія - з монархічними нахилами, але працьовита; 2. Тікщина Елеонора - радянська вчителька - буде; 3. Жигало Сергій - з українськими шовіністичними переконаннями, історію культури та літератури трактує в ідеалістичному висвітленні з приміткою українського націоналізму. Петлюрівський характер. Освіту отримав як «науку для науки»; 4. Литвиненко Володимир - син кустаря. По фаху культурознавець. Дає освітлення історичному процесові ідеалістичне, з додатком шовінізму. Був зв'язаний з УКП. 5. Трохименко Марія - пролетаризована міщанка, ідеологічно і матеріально. Член ленінського гуртка; 6. Романовський Олександр - монархіст, розвинений; 7. Кібкало Марія - не виявилася; 8. Доб- ровольська Ольга - з монархістськими напрямками; 9. Сидорук Сергій - із дворян, розвинений, обережний, нерадянський елемент; 10. Ігнатьєв Євген - за переконаннями елемент, чужий для радянської влади. Трактує історичний процес в ідеалістичному висвітленні. Син великого куркуля, що в часи військового комунізму втік з села в Полтаву; 11. Хоменко Яків - радянський вчитель; 12. Фінклер Ольга - радянська вчителька; 13. Лісовська Єлизавета - [характеристика відсутня - O.P.]»33. Із тринадцяти стажистів лише три, на думку парто- середку Полтавського ІНО, могли бути відданими ідеям пролетаріату вихователями підростаючого покоління. Враховуючи, що всі ці студенти вступали до інституту вже після запровадження політики пролетаризації, можна з впевненістю твердити про те, що існувало багато шляхів для вступу до ВНЗ дітям тих категорій населення, котрі були «приписані до класу», що іменувався «буржуазією».

У вищих навчальних закладах протягом 1920-х рр. проводилася систематична робота з метою очищення студентських рядів як від академічно невстига- ючих ( у той період їх називали «академічним баластом»), так і від «соціально ворожих елементів». Але навіть у політичних звітах можна зустріти твердження, що соціально-академічні перевірки, чистки та перереєстрації не могли дати таких результатів, котрі б змогли змінити «фізіономію складу студентства»34. Факти також вказують