СТУДЕНТСТВО РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ У ПОШУКАХ «ПРОЛЕТАРСЬКОЇ» ІДЕНТИЧНОСТІ (1920-ті pp.) - на те, що переважна більшість «вичищених», у тому числі й із «соціально ворожим» п�...

Стаття - СТУДЕНТСТВО РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ У ПОШУКАХ «ПРОЛЕТАРСЬКОЇ» ІДЕНТИЧНОСТІ (1920-ті pp.)

на те, що переважна більшість «вичищених», у тому числі й із «соціально ворожим» походженням, близько кількох років оббиваючи владні пороги та засипаючи відповідні інстанції різноманітними довідками й листами, все ж таки добивалася відновлення. Клопоталися за своїх студентів також професори. Так, студентку Київського інституту народної освіти К.І.Син- гаєвську було поновлено в правах саме завдяки клопотанню проф. І.І.Шмальга- узена, який писав, що «успішність її занять по зоології спонукає мене клопотатися про її відновлення в числі студентів КІНО, оскільки, якби у неї навіть і були якісь хвости з інших предметів, то вони з надлишком перекриваються її досягненнями в галузі зоології»35. Окремі студенти чи їхні родичі у пошуках правди зверталися навіть до Н.К.Крупської чи до наркома освіти РСФРР А.В. Луна- чарського. Намагаючись допомогти брату, котрого виключили з інституту, уповноважений Одеського окружного відділу ОДПУ Слинявко, звернувся до наркома освіти УСРР М.Скрипника: «... Я думаю, що тут, дійсно, влаштовано неподобство. Не кажучи вже про те, що дуже спірне положення, нібито можна вичистити людину, яка переходить на третій курс, тільки тому, що вона назвала свого батька дрібним торговцем, у той час як його[,] можливо[,] треба назвати середнім, не можна ж не взяти до уваги, що з батьком цим зв'язку в студента нема, що сім'я його комуністична, що брат, котрий допомагає та керує ним у житті[,] видний працівник ОДПУ. Якщо ми будемо бити по таких сім'ях за їх батьків, то це чорт знає що. Я думаю, що Вам треба втрутитися в цю справу.»36. До нас дійшла достатня кількість як аналогічних клопотань, так й інших довідок, наданих студентами до різних інстанцій, котрі дозволяють твердити про поновлення в їх складі переважної більшості виключених, у тому числі також осіб «непролетарського» походження. Тому головне призначення перереєстрацій вбачалося не лише у виключенні «соціально ворожих елементів» (виключалися і «пролетарі» з досить добрими показниками успішності), а й в іншому - у психологічному тиску, в залякуванні студентів, оскільки тих, кого залишали у ВНЗ, такі заходи змушували не лише покращувати академічну успішність, а і втягуватися в громадську роботу37 чи просто симулювати її, що Ю.Шевельов назвав наукою «нікому не шкідливого пристосування до радянських вимог»38. Це був метод морального пресингу, надійний спосіб подолання відкритого опору студентів та виховання єдино вірного світогляду без будь-яких проявів власної ініціативи у майбутніх будівників нового суспільства. Саме в цьому вбачали трагізм становища студентства радянської України закордонні сучасники: «Голодний, придушений раб, серед нелюдських умов життя, серед от- руюче впливаючих прикладів деморалізації індивідуума ... не може творити іншої ідеології, ніж рабської, що змістом своїм має заховану в середині помсту. чи ідеологію вічної покірливості дужчому»39.

Наступним кроком після вступу до вищого навчального закладу мало стати збереження так званої «пролетарської» ідентичності. Одними з головних її критеріїв можна вважати зовнішній вигляд, одяг, мову й громадську активність студентства. Кожна історична епоха намагається «записати закон» часу, символічний соціальний код на тілі людини. Одяг - яскравий вияв запису такого типу40. Мистецтвознавці відмічають, що у 1920-ті рр. вбрання виконувало функцію зробити людину непримітною, розчинити її в натовпі, підкреслити лояльність до нової влади: «Час сформував свій естетичний тип крайньої функціональності та крайнього аскетизму, за котрого все, що нагадувало про минулу, насильно відкинуту побутову культуру, сприймалося як вороже, ідеологічно чуже»41. Це було досить принциповим питанням протягом 1920-х рр. У студентському середовищі (що характерно для всіх ВНЗ) в одязі була несамовита мішанина. У той період до старих студентських лав долучилися значні групи селянської, робітничої, комсомольської і військової молоді, котра своїм одягом внесла разючий дисонанс в усталені студентські уніформи. «Кожушки всіх кольорів, свитки, чемерки, смушкові високі й притоптані шапки, будьонівки з гострим однорогом, низенькі кубанські шапки, солдатські шинелі, галіфе. ось тільки опережи їх кулеметними стрічками, дай у руки рушниці - вже знов військо «на фронтах революції»42, - згадувала свої студентські роки в Київському ІНО Д.Гуменна. Те ж саме знаходимо у спогадах іншого студента цього інституту - М.Шеремета: «Переважали солдатські шинелі, френчі, галіфе. Влітку сорочки з одкритим коміром, толстовки»43. В унісон їм твердять інші - академік І.М.Буланкін, студентські роки якого пройшли у Харківському ІНО44, доктор медичних наук, професор О.М.Фуголь, котра була студенткою Харківського медичного інституту. Вона підкреслювала, що деякі жінки тоді також носили шинелі й шкіряні куртки. «Тоді цим навіть франтували, хоч іншого нічого в нас не було, так що франтування це було вимушеним»45. Одним словом, одні одягалися так, як могли, іншим доводилося підганяти свій зовнішній вигляд «під пролетаря». Одяг був своєрідним знаком, котрий мав підкреслити пролетарську сутність тих, кому він належав. Відмінна від інших світських форм модель його мала вказати масовій свідомості на внутрішній зміст, на наявність відповідної знакової сутності у господарів цих речей. Але в дійсності одяг - знак - не завжди відповідав їхньому внутрішньому змісту. І робітничо-селянські маси, які приходили на навчання, й представники «колишніх» у переважній своїй більшості не мали пристойного вбрання. Особливо це було характерним для першої половини 1920-х рр. Часто студенти ходили босими до морозів і носили одну й ту ж сорочку без

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10