З часом пролетарське студентство стало приділяти більше уваги своїй зовнішності. На думку О.Ю.Рожкова, пряма кореляція між типом одягу й соціально-класовою належністю до кінця 1920-х рр. поступово втрачала свою актуальність, на відміну від перших післяреволюційних років, коли різке неприйняття моди вважалося знаком належності до нових соціальних груп78. Колишній студент Г.Костюк образно зазначав: «Як Київ після революційних руїн ставав спокійним, тихим, чистеньким, щоденно підметеним і помитим містом, так і студентські лави ставали упорядкованими, самодисциплінованими і спраглими знання»79. До кінця 1920-х рр. спроби модно одягатися перестали сприйматися як знак належності до «колишніх людей». Сприяли цьому дискусії на сторінках періодичних видань, виступи радянських лідерів та покращення побутових умов студентства. Тоді ж стали проявлятися й риси особливої, радянської респектабельності80. Але індивідуальності в цьому світі моди місця не було. Одноманітність одягу, як і його відсутність, нівелює відмінності між людьми. Вони здаються сірою масою. Бути з усіма та бути як усі - залишалося єдиним способом вижити як у межах вузького студентського бюджету, так і в умовах тогочасної реальності.
Таким чином, єдино можливим студентом у радянській державі могла бути лише молода людина, котра походила з робітничо-селянського середовища чи з верств населення, які мали маргінальний статус при попередньому режимі й намагалися ототожнювати себе з «пролетаріатом». Цю категорію радянського дискурсу потрібно було пристосувати до своєї біографії, оскільки вона означала нереально існуючу статусну групу, що мала об'єктивні соціальні характеристики та можливість представити себе в тій чи іншій якості. Вихідці із «соціально ворожого» середовища, незважаючи на дискредитаційну політику у відношенні до них, вимушені були різними шляхами долати перешкоди на своєму шляху, в тому числі й для отримання вищої освіти. Розповсюдженим явищем стало приховування свого соціального походження шляхом отримання фальшивих документів. Тому у ВНЗ постійно залишалася значна частина цієї категорії молоді. Гарантіями успіху могли стати характерна зовнішність і стиль поведінки - мова, особливо майстерність оволодіння офіційним дискурсом, участь у громадському житті, різноманітних політичних кампаніях тощо. Знакова сутність при цьому не завжди відповідала внутрішньому змісту, але вона повинна була постійно демонструвати оточенню саме революційність нового студентства. Від майстерності маневрування часто залежали не лише успішність інтеграції в радянське суспільство, а й саме життя людини.
1 Липинський В.В. Становлення і розвиток нової системи освіти в УСРР у 20-ті роки. - Донецьк, 2000; Касьянов Г. Українська інтелігенція 1920-30-х років: соціальний портрет та історична доля. - К.; Едмонтон, 1992 та ін.
2 Лаврут О.О. Студентство радянської України в 20-ті роки XX ст.: Дис. ... канд. іст. наук. - Донецьк, 2004; Прилуцький В.І. Матеріально-побутові умови життя студентства Радянської України 1920-х рр. // Укр. іст. журн. - 2008. - №3. - С.86-101.
3 Платова Е. Жизнь студенчества России в переходную эпоху. 1917 - 1927 гг. - Санкт-Петербург, 2001; Рожков А. В кругу сверстников. Жизненный мир молодого человека в советской России 1920-х годов. - Краснодар, 2002; Марков А. Что значит быть студентом. - Москва, 2005 й ін.
4 Fitzpatrick S. Education and Social Mobility in the Soviet Union, 1921 - 1934. - Cambridge, 1979; Fitzpatrick S. Ascribing Class: The Construction of Social Identity in Soviet Russia