Р.Я.Генега Генега Роман Ярославович - канд. іст. наук, асистент кафедри історичного краєзнавства історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

E-mail: r_genega@yahoo.com

СУСПІЛЬНИЙ КОНТЕКСТ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ НА ПРИКЛАДІ ЕТНОСОЦІАЛЬНИХ ЗМІН У СКЛАДІ Й СТАНОВИЩІ НАСЕЛЕННЯ ЛЬВОВА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ 1940-х рр.

У статті проаналізовано характер соціальних, економічних і культурних змін у Львові у 1944-1953 рр. Розкрито формування нових етнічних груп. Продемонстровано вплив змін на подальший розвиток міста.

Основні чинники, що вплинули на етнічну та соціально-економічну ситуацію у Львові, були викликані воєнним лихоліттям та політикою радянської влади, спрямованої проти окремих національних спільнот. Ці фактори призвели до майже повного зникнення єврейської громади і до значного зменшення частки поляків у місті. Реалізація домовленостей про трансфер населення між урядом УРСР та Польським комітетом національного визволення від 9 вересня 1944 р. призвела до виселення зі Львова більше 80 тис. поляків. Після цього у місті почалося поступове зростання україномовного населення, яке в перше повоєнне десятиліття так і не досягло більшості.

Огляд наукової літератури з характеристиками етнічної та соціально-економічної ситуації у Львові дає підстави стверджувати про те, що різні аспекти міського життя в повоєнний період висвітлені неоднаково. Коли такі теми, як кількість жителів, історико-географічний аналіз формування етнічного складу населення Львова, його зайнятість, соціальне походження, більшою чи меншою мірою ставали предметом вивчення1, то характер демографічних, соціальних, економічних, культурних змін у місті в перші повоєнні роки досі залишалися поза увагою істориків. Тому висвітлення цих процесів є актуальним дослідницьким завданням, а його вирішення дасть змогу ґрунтовніше й науково достовірніше зрозуміти суспільно-політичну атмосферу повоєнного Львова.

Згідно з результатами перепису населення, проведеного 1942 р. німецькою окупаційною владою в дистрикті Галичина, у Львові проживало 319 606 осіб, серед них 83 570 українців, 172 735 поляків, 50 000 євреїв, 13 301 представник інших національностей2. У період війни чисельність населення міста не була стабільною. Наприклад, у травні 1940 р. під напливом утікачів із Польщі кількість його мешканців сягнула 430 тис. Із просуванням фронту на схід відбувалося зменшення чисельності львів'ян, особливо під час німецької окупації у зв'язку з анти єврейською акцією3. На час повернення з 1944 р. до Львова радянської влади в місті залишилися фактично тільки дві національні групи - поляки та українці4. Згідно зі звітами комунальних служб, котрі надсилалися до обкому КП(б)У, на 1 жовтня 1944 р. із 154 тис. мешканців Львова 85 тис. були поляками5. Спираючись на досвід 1939 р., польське населення міста не мало ілюзій щодо радянської влади, убачаючи у ній силу, від якої можна було очікувати хіба що репресій6. Але його сподівання на еміграційний уряд не справдилися. Єдиною реальною силою, котра після відступу німців кілька днів намагалася контролювати ситуацію в місті, була підпільна Армія крайова (АК). У зв'язку із забороною інших політичних інституцій вона стала найвпливовішим чинником, навколо якого об'єднувалося польське населення Львова.

Із початком евакуації німців із міста польські загони самооборони розпочали сутички з регулярними частинами вермахту згідно з планом «Буря». Найбільші бої проходили 21-22 липня 1944 р. в районі головного вокзалу, площі Бема (нині Ярослава Мудрого), оперного театру, на вулицях Ясній (нині М.Конопницької) та Кароля Ліщинського (нині братів Міхновських)7. Фактично на момент вступу у Львів радянських військ місто було вільне від німців і значна його частина контролювалася поляками8. На ратуші майорів польський прапор. Діяли відповідні органи самоврядування - повітові представництва уряду, польська міліція, здійснювався підбір кадрів для адміністративних та господарських установ9.

Армія крайова керувалася директивами лондонського еміграційного уряду, з яким підтримувався радіозв'язок. Протягом 1944-1945 рр. органи НКДБ виявили у Львові 18 радіостанцій АК10. Це була розгалужена й структурована організація. Своїм впливом вона охоплювала всі верстви польського суспільства, маючи осередки в інститутах, школах, серед робітничої молоді. Львівський осередок Армії крайової підпорядковувався штабу Південно-східного округу на чолі з полковником (пізніше генералом) В.Філіпковським. Округ ділився у межах міста на 5 дільниць, а ті - на райони. Сам штаб складався з 9 відділів: організаційного, розвідки і контррозвідки, оперативного, пропаганди, зв'язку, інженерно-диверсійного, громадського, фінансового та господарського11. Після приходу радянських військ керівництво АК зайняло вичікувальну позицію, утримуючи збройні підрозділи в підпіллі до з'ясування намірів нової влади. Із часом Армія крайова більш чітко окреслила свою позицію, розглядаючи більшовиків як воєнних союзників і політичних ворогів.

Радянська влада зробила спробу здійснити набір серед польського населення у добровольчу дивізію ім. Т.Костюшка під командуванням З.Берлінґа. Відсутність бажаючих зумовила примусову мобілізацію. Але ці «добровольці», як вказував один із представників влади, не могли «зрозуміти усю глибину і значення братньої допомоги, яку надає Радянський Союз польському народові»12. Переважна більшість польського населення Львова дотримувалася чіткої національної орієнтації. У місті відбувалися мітинги. У листівках пропагувалося гасло «Львів - польське місто». У день католицького свята Всіх Святих 1 листопада 1944 р. близько 4 тис. польських мешканців міста з національними прапорами й під гаслами «Згинеш трупом, впадеш за Львів, але він буде наш» зібралися біля меморіалу «Львівських орлят» на Личакові13. Мітинг тривав цілий день, його учасники співали свій гімн та патріотичні пісні. 30 листопада 1944 р. на обласній нараді інтелігенції