Про концентрацію росіян у Львові свідчать заяви робітників заводу №647 телефонно-телеграфної апаратури з вимогою не надсилати їм україномовних газет у зв'язку з незнанням української мови. Такі самі заяви надійшли із заводів паровозоремонтного та №8746. У січні 1951 р. частка росіян у місті становила 30,8% порівняно з 5,5% у 1944 р. Як привілейована верства суспільства вони працювали у сфері судочинства, торгівлі, культури, транспорту, почасти промисловості. Але особливо великим було їх зосередження в галузі управління. Вони мали вирішальний вплив на формування кадрової політики47.

У 1946 р. росіяни й євреї становили понад 37% керівників підприємств та установ міста, а в 1949 р. цей показник перевищив 60%48. У 1948 р. львівська обласна партійна організація на 49,1% складалася з росіян. Українці становили в ній 37,5%, представники інших національностей - 13,4%. Тільки наприкінці 1953 р. частки українців і росіян зрівнялися: перші - 43,4%, другі - 42%, інші - 14,6%49. Кваліфіковані місцеві кадри залишалися незадіяними у галузі освіти. Сумарна кількість викладачів вищих навчальних закладів Львова на 25 грудня 1944 р. становила 635 осіб, із них - тільки 122 місцеві; учителів - 894, з них 252 українці (125 галичан). З усіх викладачів тільки 460 мали вищу освіту50. Представників місцевого населення вкрай неохоче залучали до роботи на керівних посадах.

На підприємствах та у промислово-кооперативних артілях Львова працювали 189 осіб із місцевого населення, з них - тільки 57 українців: 24 директори підприємств, 8 головних інженерів, 5 начальників відділу кадрів, 14 голів артілей, 6 завідуючих виробництвом51. Українці-галичани фактично не займали керівних посад, про що зазначалося навіть у зведеннях ЦК КП(б)У52. У 1945 р. в Львівську міську раду, Сталінську, Залізничну, Шевченківську і Червоноармійську районні ради було прийнято на роботу 96 осіб із місцевого населення, з яких тільки 41 українець. Усі вони обійняли другорядні посади інструкторів та інспекторів (87 осіб), щонайбільше - завідувачів відділами секторів53. Як згадував В.Заведнюк, у всіх установах, куди він звертався в пошуках праці, йому відмовляли як представнику місцевого населення. Відділами кадрів у них керували росіяни54. Уже на початку 1950-х рр. перевага російської мови в офіційному житті міста стала такою значною, що інколи навіть розмова українською у транспорті розцінювалась як провокація55.

Більшість прибулих до Львова характеризував низький рівень освіти. Із 31 секретаря райкому КП(б)У (без міських) тільки 7 мали вищу освіту56. Зі сходу до Львова переселялися переважно незаможні особи, які завдяки переїзду і політичній кон'юнктурі прагнули покращити власний матеріальний стан. Образ прибулих відбивав лист ректора Львівського університету І.Білякевича до голови Всесоюзного комітету у справах вищої школи при РНК СРСР С.Кафтанова з проханням надати матеріальну допомогу викладачам та студентам. Більшість їх (520 осіб) були вихідцями зі східних областей України (місцевих - тільки 260). Ректор наголошував, що приїжджі студенти й викладачі вирізняються серед місцевих непривабливим зовнішнім виглядом і тому потребують негайної допомоги. До листа додавався список із 27 найбільш нужденних викладачів. До списку був включений сам ректор, проректори та завідувачі кафедр. Подібний лист І.Білякевич надіслав і заступникові голови РНК УРСР Л.Корнійцю 10 лютого 1945 р., де вже прямо вимагав 1000 комплектів одягу і взуття57. О.Нестайко, тоді студент сільськогосподарського інституту, згадував, що «...східняки мали у вбранні елементи військового одягу, жінки ж одягалися без смаку, використовували надміру косметику...»58.

Як свідчать матеріали підпілля ОУН, більшість приїжджих декларували себе українцями, але користувалися, особливо у службових справах, тільки російською мовою. Вони й обійняли керівництво підприємствами. Галичан тут називали «бандитами» і при першій нагоді звільняли59. Приїжджі зосереджувалися у містах та містечках, що ставало вагомим фактором впливу на психологічну й політичну ситуацію у регіоні. Демобілізовані червоноармійці зокрема відразу отримували квартири, які були відібрані в місцевого населення60. Інтернаціональний, російськомовний елемент, відіграючи значну роль у громадсько-політичному житті Львова, тим самим сприяв поглибленню радянізації міста61. Намагаючись використати в своїх інтересах спеціалістів старої школи, радянська влада розробила систему заходів марксистсько-ленінського «перевиховання», котра на практиці вилилася у переслідування української інтелігенції. За таких умов відбувалося поступове формування нової інтелігенції, але вже з іншим духовним рівнем. Багато її представників, хоча й усвідомлювали антигуманний характер радянської системи, продовжували всупереч власним переконанням втілювати в життя її ідеї62.

Ситуацію у Львові й регіоні яскраво характеризують свідчення українського підпільника Мостикаша (ім'я невідоме), котрий прийшов із повинною 23 травня 1945 р. На основі власних спостережень він зробив розгорнутий аналіз ситуації в місті, який віддзеркалює обстановку у Львові з погляду пересічної людини. За його свідченнями, найбільше дестабілізували ситуацію в місті частини Червоної армії. Військові грабували місцеве населення, торгували трофейним майном, влаштовували п'яні бешкети, безпричинно застосовували зброю. Незадоволення львів'ян посилювало втручання влади у церковні справи, насильницьке навернення їх на православ'я і, найбільше, читання проповідей російською мовою. Згадувалося також про призначення керівників підприємств не за