Трамвайний рух у Львові був відновлений 1 березня 1945 р. Трамваї були основним видом міського транспорту, курсували за маршрутами №1, 6, 10, що зв'язували околиці міста з центром91. У Львові на маршрутах працювало тільки 32 трамваї, які були перевантажені втричі92. Пасажири їхали також на підніжках та зчепленнях. Більшість їх за проїзд не платили. За це був затриманий навіть завідувач однієї з кафедр сільськогосподарського інституту А. Ангаров93. Ціна трамвайного квитка становила 20 коп., але часто кондуктори не давали здачі з рубля через брак монет. Про це свідчили численні скарги у редакцію газети «Вільна Україна». У результаті було вирішено видавати здачу проїзними квитками94. Відомий прозаїк Р.Іваничук згадував, що одна з перших його поїздок у львівському трамваї ледь не закінчилася трагічно. У надзвичайній тісняві орудували злодії. Російськомовні бандити, погрожуючи свідкам, розрізали бритвою піджак Р.Іваничука, а коли там не знайшли грошей, то спробували вирвати з рук валізу. Тільки щасливий випадок врятував майбутнього письменника від пограбування95.

Типовими для повоєнного Львова були численні сміттєзвалища на площах, ринках, у дворах. П'яні військовослужбовці грабували людей або просто чіплялися до перехожих, без потреби застосовували зброю, не дотримувалися правил дорожнього руху96.

Величезні матеріально-побутові незручності поєднувалися в повоєнному Львові із сильним ідеологічним тиском. Анонімний автор - представник оунівського середовища - напередодні виборів 1947 р. обурювався їх безальтернативністю, вказував на постійний ідеологічний прес і, як наслідок, страх, у котрому жили львів'яни97. Засобом поширення комуністичної ідеології в місті, крім періодичних видань, було радіо. На липня 1944 р. у Львові діяли тільки два пересувні малопотужні радіовузли, що не забезпечувало потреб радянської пропаганди. Згодом було відновлено роботу радіовузла потужністю 1000 Вт і розпочато радіомовлення по місту. На травень 1945 р. у Львові діяло 2500 радіоточок і 40 вуличних динаміків98.

Отже, перші повоєнні роки у місті характеризувалися нестабільною економічною і політичною ситуацією, а також глибокими змінами національної та соціальної структури населення - майже повним винищенням єврейської громади Львова під час Другої світової війни, а також прибуттям до міста в 1944-1953 рр. великої кількості російськомовного населення. Усі владні органи, що діяли у Львові в той час (прокуратура, суди, органи правопорядку і безпеки тощо), а також переважаюча частина закладів торгівлі, культури, транспорт, частково промисловість опинилася в руках росіян. Водночас радянська влада всіляко заохочувала виїзд поляків до ПНР, причому до них навіть застосовувався примус. Та частина польської громади міста, котра не бажала виїжджати, змушена була покинути Львів під загрозою репресій.

Окрім цього, чисельність жителів міста швидко зростала за рахунок українського населення, яке переселялося до Львова із сільської місцевості. Виїзд із міста польських фахівців, а також поява нових промислових підприємств викликали потребу в кваліфікованих кадрах. Наслідком цього стало збільшення частки українців серед жителів Львова. У перші повоєнні роки лейтмотивом такої міграції було значне погіршення умов проживання на селі (колективізація, примусове виселення за співпрацю з підпіллям тощо). Пізніше зростанню чисельності українського населення Львова сприяла промислова розбудова міста. Водночас докорінно змінювалася структура зайнятості українців. Будівництво нових заводів у Львові зумовило зростання кількості серед українського населення робітників та інженерів. Вищі навчальні заклади міста активно долучилися до індустріальних процесів, збільшуючи набір на технічні спеціальності. В загальній структурі міського населення швидко зростала кількість громадсько активної студентської молоді.

Зосередивши головну увагу на ідеології, влада нехтувала облаштування жителів Львова належними умовами для проживання. Серед львів'ян у перші повоєнні роки переважали настрої незадоволення новою владою, викликані насамперед різким погіршенням рівня життя, труднощами із забезпеченням товарами першої необхідності та продуктами харчування. Показником масштабу цих настроїв були чутки про невідворотність нової війни СРСР із західними державами. Вони поширювались як серед місцевого українського, так і приїжджого російськомовного населення Львова.

1 Наулко В. І. Етнічний склад населення Української РСР. - К., 1965; Степанів О. Сучасний Львів. - Л., 1992; Хонигсман Я. Катастрофа львовского еврейства. - Л., 1993; Терлюк І. Місто Львів: етносоціальний склад населення у перші післявоєнні роки // Львів. Історія - населення - культура. Українсько-польська наукова конференція. Тези доповідей та повідомлень. - Л., 1994; Лозинський Р.М. Етнічний склад населення Львова. (У контексті суспільного розвитку Галичини). - Л., 2005; Макарчук С. Зміни в етносоціальній структурі населення Львова в першій половині ХХ століття // Львів: місто - суспільство - культура: Зб. наук. праць. - Л., 2007. - Т.6. - С.445-455.

2 Державний архів Львівської області (далі - ДАЛО). - Ф.Р.35. - Оп.9. - Спр.49. - Арк. 1.

3 Енциклопедія українознавства. - Париж; Нью-Йорк, 1962. - Т.4. - С.1411-1412.

4 Терлюк І. Указ. праця. - С.53.

5 ДАЛО. - Ф.П-3. - Оп.1. - Спр.527. - Арк.106; Спр.68. - Арк.210.

6 Hryciuk G. Роїасу ше Lwowie 1939-1944. 2усіе codzienne. - Warszawa, 2000. - S.35-37; Tomaszewski T. Lw6w 1940-1944. Pejzaz psychologiczny. - Warszawa, 1996. - S.203.

7 ДАЛО. - Ф.П-3. - Оп.1. - Спр.68. - Арк.84-86; Mqkarska-Kozlowska B. Burza nad Lwowem. Reportaz z lat wojennych 1939-1945 we Lwowe. Kartki z pami^tnika. Wyd. 2. - Londyn, 1996. - S. 146.

8 Jaworski E. Lw6w. Losy mieszkanc6w і zolnierzy