типологічним принципом. Так, пам'ятки архітектури ще поділяються на об'єкти житлової архітектури, культової, промислової та інженерного мистецтва. Окремим пунктом у ній виділено пам'ятки містобудування, які в свою чергу поділяються на відповідні складові. Тут можуть бути і об'єкти науки й техніки, тобто інженерні; і садиби та маєтки - пам'ятки садово-паркового мистецтва; історичні ареали, центри, окремі вулиці й площі населених місць; ландшафтні утворення та їх заповідні території.
Таким чином, пам'ятки містобудування як об'єкти культурної спадщини просторового характеру у планувальній структурі населених місць є пам'ятками історичного, соціального й індустріального розвитку країни на відносно великих територіальних площинах. Архітектурні монументи й виокремлені об'єкти просторового вирішення можуть бути зразками містобудівного мистецтва, котре включає фактично всі їх різновиди за класифікацією, означеною в ст.2 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Якщо архітектурні пам'ятки культурної спадщини за своєю сутністю статичні, то містобудівні утворення є динамічними. Зміна, розвиток останніх у часі є їх важливою ознакою, що не властива об'єктам архітектури4. Вони є своєрідними природно-техногенними комплексами, які періодично потребують відповідних уточнень меж їх територіального розвитку. Тобто термін «пам'ятка містобудування» може мати перелік більш конкретних об'єктів культурної спадщини, що є складовими цього їх виду на відповідній території.
Це пов'язано з тим, що основою формування і змін історичного середовища є людина, її діяльність. Вона постійно взаємодіє з оточенням, примножує предметно-просторове поповнення; й, таким чином, навколишнє середовище загалом не залишається без змін у часі, а постійно змінюється відповідно до потреб суспільства.
Методичні рекомендації з підготовки матеріалів «Зводу пам'яток історії та культури України», розроблені в Інституті історії України за участю фахівців з Інституту археології України, Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім. М. Рильського і Науково-дослідного інституту теорії, історії архітектури та містобудування й видані у 1993 р. вже містять розділ, присвячений визначенню критеріїв відбору окремо як об'єктів архітектури, так і пам'яток містобудування.
Взагалі деякі дослідники історико-архітектурної та містобудівної спадщини вважають, що «відділення містобудування від архітектури є об'єктивним процесом, який почався досить давно і зараз перейшов в активну стадію»5. Так, у словнику-довіднику «Архітектура», виданому в 1995 р. Державним науково-дослідним інститутом теорії, історії архітектури та містобудування (НДІТІАМ), терміни «пам'ятки архітектури» й «пам'ятки містобудування» розглядаються окремо, хоча характеризуються однаково як «зафіксоване у матеріальній формі свідчення певного етапу, напряму, аспекту розвитку архітектури і містобудування»6.
Відповідно до об'єктів можуть належати фізичні елементи структури міст та взагалі населених місць, котрими є вулиці, площі, комплекси тощо. Як різновид пам'яток історії й культури, це можуть бути фрагменти планування і забудови поселення (центр міста, площа, вулиця, комплекс, планувальна структура, система трасування вулиць тощо). Вони відбивають певний етап розвитку містобудування, історичні принципи планування та забудови, значні містобудівні ідеї, й тому їх взято під охорону держави як об'єктів культурної спадщини.
Таким чином, практично існує нерозривний зв'язок об'єктів архітектури й містобудування. Адже, як галузь архітектурної діяльності, останнє спрямоване на створення міських ансамблів, що поєднують споруди з природним оточенням у цілому7.
В загальних положеннях Закону України «Про основи містобудування», введеному у дію Постановою Верховної Ради України від 16 листопада 1992 р., сказано, що «містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об'єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає будівництво об'єктів містобудування, спорудження інших об'єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об'єктів культурної спадщини»8.
Як бачимо, визначаючи правові, економічні, соціальні й організаційні засади містобудівної діяльності, Закон України «Про основи містобудування» спрямований на забезпечення охорони навколишнього природного оточення, раціонального природокористування і збереження культурної спадщини.
Невипадково в Законі України «Про охорону культурної спадщини», прийнятому Верховною Радою України 8 червня 2000 р., окремо виділено термін «традиційний характер середовища» як історично успадкований вигляд та об'ємно-просторовий устрій конкретного населеного місця9.
Проблемі територіальної охорони об'єктів культурної спадщини присвячено методологічні розробки науковців пам’ятко охоронної галузі. Зокрема зазначається, що територія об'єкта разом із матеріальною структурою відповідної пам'ятки становить його матеріальну субстанцію. При цьому історичне середовище розглядається як визначальна категорія територіальної охорони об'єктів культурної спадщини, котрими є пам'ятки архітектури й містобудування.
В цілому традиційний характер середовища визначається як просторово-часове поле життєдіяльності людини, організоване історично успадкованою системою будівель і споруд у ландшафтних умовах відповідної території10. Фактично таке визначення прямо відноситься до характеристики саме містобудівної спадщини.
Унікальний природний ландшафт України потребує захисту традиційного характеру середовища, котрому притаманне гармонійне поєднання успадкованої мальовничості із об'ємно-просторовою організацією територій, що історично склалася та продовжує формуватися. Саме питанням дослідження містобудівного укладу старовинних населених місць України, їх культурної спадщини, методів і форм збереження пам'яток та традиційного характеру середовища присвячено монографію одного з небагатьох в Україні сучасних професійних істориків архітектури В.Вечерського - «Спадщина містобудування України»11. У цій праці дано розгорнутий аналіз практичних заходів щодо забезпечення збереження пам'яток й історично сформованого архітектурного середовища. Зокрема в ній представлено кількісний перелік об'єктів культурної спадщини з архітектури і містобудування по містах Києву, Севастополю, АР Крим та всіх областях України, який розкриває загальну картину стану обліку їх у державі на сучасному етапі, що особливо важливо при підготовці матеріалів «Зводу». Крім того, в цій монографії окремо виділено історичні міста й