який мав поєднати культурне надбання країни по всіх видах нерухомих об'єктів, зросла потреба в дефініціях, що визначають приналежність пам'ятки культурної спадщини до певного виду вже у назві статті про неї. В «Методичних вказівках» 1986 р. від Академії наук СРСР і Міністерства культури СРСР у розділі «Критерії відбору об'єктів для включення в томи Зводу» було виділено чотири їх види: пам'ятки історії, археології, містобудування і архітектури й монументального мистецтва. Разом із тим відмічалося, що часто вони мають комплексний характер, оскільки відносяться до кількох видів одночасно. При цьому статті про об'єкти, котрі поєднують у собі ознаки кількох різних видів, були названі «статтями про комплексні пам'ятки»18. Щоправда, вже в першому випуску матеріалів до «Зводу пам'яток історії та культури народів СРСР по Українській РСР» 1984 р. видання пропонувалося розглядати, наприклад, вулицю історично сформованого міста як цінне середовище в його планувальній структурі, як комплексний архітектурний об'єкт. «Якщо фасади забудови вулиці у пам'ятках архітектури свідчать про зміни архітектурних стилів, то стіни і кам'яний брук зберігають пам'ять історичних подій, пам'ять поколінь. Так званий «внутрішній зміст» вулиці буває настільки заповнений.». Як приклад наводилися відомості про Володимирську вулицю в Києві. Згадувалися Пушкінська та Андріївський узвіз у цьому ж місті, Дерибасівська в Одесі, Сумська - у Харкові й т. д.19
У першій книзі першого тому «Київ» «Зводу пам'яток історії та культури України» Володимирську вулицю, наприклад, уже визначено як об'єкт археології, історії, архітектури і містобудування одночасно, тобто комплексну пам'ятку історії та культури.
Треба зазначити, що приналежність вулиці до об'єкта містобудування тут виокремлено від пам'ятки архітектури, й назва статті про неї, зокрема Володимирську, подається у «Зводі» таким чином: «72. Володимирська вулиця, 10 - 20 ст. (археол., архіт., іст., містобуд.)». Вона представляє найбільший за кількістю комплекс будівель і споруд, що нараховує 45 окремих об'єктів культурної спадщини з історії та архітектури. Від 17 до 20 відповідних пам'яток знаходяться на вулицях Андріївський узвіз, Антоновича, Велика Житомирська, Верхній Вал і Нижній Вал, Грушевського, Інститутська, Лютеранська, Олеся Гончара, Січових стрільців; від 7 до 10 - на Банковій вулиці, Боричевому Току, Архітектора Городецького, Десятинній, Леонтовича, Липській, Костянтинівській, Московській, Мазепи, проспекті Перемоги й ін. Названі вулиці є об'єктами культурної спадщини комплексного характеру. Тому за прийнятою у «Зводі» структурою вони як комплекси мають окремий порядковий номер з подальшим переліком статей про окремі пам'ятки культурної спадщини, що є їх складовими20.
Місце розташування будь-якої нерухомого об'єкта - це завжди штучний або природний ландшафт чи містобудівне утворення, тобто вулиця, квартал, площа, майдан, котрі в свою чергу можуть бути пам'ятками містобудівного мистецтва. Тому відповідні якості об'єкта досить часто є складовою частиною комплексної пам'ятки історії та культури у цілому. Особливістю пам'яток містобудування є те, що вони завжди мають комплексний характер, несуть інформацію про історико-культурну цінність середовища, котре формується цими організуючими структурними елементами планування будь-якого населеного місця. Пам'ятками містобудування можуть бути не тільки відповідні утворення безпосередньо в містах, селах, містечках і селищах, а й збережені часом комплекси монастирів та замків на всіх теренах України. Комплексною пам'яткою може бути й окремий архітектурний об'єкт. Історична інформація, візуальне сприйняття певної архітектурної форми та усвідомлення її змісту визначають історико-культурний образ пам'ятки архітектури. Він може бути втілений в одному чи у ряді нерухомих об'єктів (якщо це комплекс або ансамбль). Але вимоги часу можуть змінювати їх функцію. Зміна ця обов'язково позначається на зміні образу художнього архітектурного твору.
Одними з найбільш характерних окремих архітектурних пам'яток комплексного характеру, представлених уже в першій книзі першого тому «Київ», можна вважати пансіон графині Є.Левашової (нині будинок Президії НАН України) 1850-ті - 1892 рр. (архіт., іст.) і Педагогічний музей - 1909-1911 рр., де працювала Українська Центральна Рада (архіт., іст., мист.)21. Обидва об'єкти перебувають на Володимирській вулиці й розміщені один проти одного через проїжджу частину. Вони є пам'ятками місцевого значення за кількома видами одночасно. У даному разі у назвах статей про ці об'єкти в дужках скорочено зазначено їх приналежність до пам'яток архітектури, історії та монументального мистецтва. Вони є своєрідною ретроспекцією архітектурних стилів у часі. Якщо композиційне вирішення головного фасаду будинку пансіону разом з огорожею вздовж червоної лінії забудови вулиці характерне для класицизму, то будинок Педагогічного музею, що є однією з кращих громадських споруд міста, репрезентує стиль неокласицизму. Крім того, його об'ємна композиція зі скульптурним фризом на головному фасаді на тему «Просвіта на Русі» демонструє справжній синтез мистецтв23. Однак треба зазначити, що обидва названі архітектурні об'єкти формують просторову організацію фронтальної композиції вулиці й є її невід'ємною складовою як пам'ятки містобудування. В даному разі, на наш погляд, слід вважати змістовним у назвах статей до «Зводу» виокремлення належності об'єкта до пам'яток архітектури і містобудування.
Таким чином, зазначені пам'ятки є цінними матеріальними об'єктами культурної спадщини, продуктами історичного прогресу людства на теренах окремо взятої країни. Вони відбивають не тільки певні риси та етапи загального процесу світового розвитку архітектурних стилів, а й стають осередком історичних подій або несуть у собі меморіальну, тобто історичну цінність, зберігаючи пам'ять про життя й діяльність славетних співвітчизників і відомих світових особистостей. Архітектурна та містобудівна спадщина є