Р.Я.Пиріг Пиріг Руслан Якович - д-р іст. наук, професор, завідувач відділу історії Української революції (1917-1921 рр.) Інституту історії України НАНУ.

E-mail: ruslan_pyrih@ukr.net

СИМОН ПЕТЛЮРА У СПРИЙНЯТТІ ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО (ЗА СПОГАДАМИ ГЕТЬМАНА)

У статті проведено історичну реконструкцію сприйняття П.Скоропадським постаті одного з лідерів українського національно-демократичного руху СПетлюри як військового, державного, політичного діяча і людини. Також розкриваються інформаційні можливості спогадів гетьмана для персоніфікації історичного процесу, наголошується на необхідності верифікації відомостей спогадів за іншими історичними джерелами.

Взаємовідносини між провідними діячами Української революції 1917-1921 pp. були надзвичайно складними, напруженими, нерідко антагоністичними, а то й ворожими. Породжені вони цілим комплексом об'єктивних і суб'єктивних причин. Насамперед ідейно-політичними розходженнями, ментальними відмінностями, різновекторними зовнішніми орієнтаціями, особистісним протистоянням у боротьбі за владу і головне - різним баченням шляхів будівництва та моделей української державності.

Завдання даної статті полягає в історичній реконструкції сприйняття лідером правоконсервативних кіл України гетьманом П.Скоропадським одного з визначних діячів українського національно-демократичного табору С.Петлюри в добу Центральної Ради та Української Держави, тобто у 1917 - 1918 рр. Слід зазначити, що в новітній українській історіографії понад десятиліття тому вже були намагання висвітлити ці дві постаті шляхом порівняння їх діяльності у 1918 р. За це досить складне завдання взявся один із перших вітчизняних петлюрознавців С.Литвин. Стаття мала досить виразну назву і претензійну мету: «Скоропадський і Петлюра: спроба спростування деяких міфів в історіографії Української Держави 1918 року»1.

Проте автор, будучи палким адептом С.Петлюри2, піддався впливу старої історіографічної традиції, яка ще з емігрантських післяреволюційних часів ділила істориків на прогетьманське й уенерівське крило. Дослідницькі прийоми С.Литвина цілком будувалися на вивищенні «свого героя» за рахунок розвінчання його опонента. Природно, це не дозволило повністю реалізувати задекларовану мету, зате спричинило творення нових міфів.

На жаль, подібну методику використовують і завзяті прихильники П.Скоропадського. Намагаючись вивести гетьмана «з тіні центральнорадівців М.Грушевського, В.Винниченка, С.Петлюри», вони йдуть на свідоме приниження останніх. Зокрема, Л.Осауленко і В.Засєкін стверджують, що Грушевський і Центральна Рада намагалися «загасити національні прагнення українців», «плазували й загравали перед Тимчасовим урядом», «демобілізували 1,5 мільйонну українську армію», «займаючись крутійством і демагогією, проголошували безликі універсали» тощо. Ні в яке порівняння з П.Скоропадським не міг іти й С.Петлюра - «літератор», «учитель», «журналіст»3. У цьому плані ще далі йдуть деякі російські автори. Так, О.Анісімов пише про П.Скоропадського: «Гетьман запорожців XX століття був людиною європейської освіти, знав шість мов, являючи собою приклад освіченого абсолютизму». Намагаючись підкреслити явну меншовартість його опонента, автор наголошує, що людині, в жилах якої текла царська кров, протистояв «соціаліст зсередини і ззовні, недоучка Симон Петлюра»4. Сучасні історики вже вказували на непродуктивність таких підходів до «олюднення» історичного процесу5. Ішлося, зокрема, і про необгрунтовану ґлорифікацію С.Литвином постаті С.Петлюри6.

Аналізуючи інформаційні можливості висвітлення сучасним дослідником оцінок П.Скоропадським і С.Петлюрою один іншого, слід вказати на певну джерельну асиметрію. Гетьман у рецепції С.Петлюри постає лише з текстів окремих офіційних документів та епістолярії. Водночас П.Скоропадський залишив фундаментальні спогади, наповнені досить розлогими оцінками С.Петлюри як військового, державного, політичного діяча і людини. Саме ця обставина стала домінуючою у виборі автором теми даного дослідження.

Спогади П.Скоропадського7 від творів мемуаристів тієї доби відрізняються низкою особливостей. По-перше, їх автор - центральна і найбільш поінформована постать тогочасного складного державного й політичного життя. По-друге, написані вони відразу після падіння гетьманату, упродовж перших місяців 1919 р. По-третє, їм властива висока ступінь персоніфікації недавнього минулого, наявність розлогих оцінок сучасників. По-четверте, спогади рельєфно відображають світоглядні, ментальні засади автора, з позиції яких і оцінюються інші діячі.

Фактологічне й оцінкове значення спогадів посилюється археографічною нерозробленістю джерельної спадщини цієї доби. Сталося так, що при публікації найважливіших документів періоду Української революції були видані фундаментальні збірники з історії Центральної Ради (березень 1917 - квітень 1918 рр.) і Директорії УНР (грудень 1918-1920 рр.)8. Залишається незаповненою ніша квітень - грудень 1918 р. І це при тому, що життєдіяльність Української Держави задокументована досить повно9.

П.Скоропадський розпочинає спогади характерним зверненням: «Може бути, майбутнім історикам революції мої записки пригодяться. Прошу їх вірити, що все мною записане буде вірно, тобто, що я буду заносити так, як мені здавалося становище в даний час, а там, чи правильно я мислив чи неправильно, в усьому допоможе розібратися майбутнє»10. Слід відзначити, що сподівання гетьмана збулися. Видані в Україні 1995 р. «Спогади», вже друге десятиліття справляють потужний джерелознавчий, а відтак і змістовний вплив на новітню українську історіографію гетьманату.

Поза сумнівом, як і будь-які інші, спогади П.Скоропадського не позбавлені суб'єктивізму. Хоч він і запевняє, що «не дуже рахувався з тим, як будуть судити мене мої сучасники», все ж писалися спомини зовсім не для задоволення літературних нахилів. Гетьман цілком усвідомлював як свою роль у спробі побудови української державності, так і власну відповідальність за її невдачу. Очевидно, він відчував внутрішню потребу пояснити сучасникам і особливо нащадкам усю складність справи, за яку взявся, об'єктивні і суб'єктивні, внутрішні і зовнішні чинники нереалізованості проекту новітнього гетьманату.

Спогади П.Скоропадського добре скомпоновані з погляду історично достовірного опису подій. Автор нерідко балансує на грані напівправди, зумовленої особистим сприйняттям чи неможливістю у той час сказати всю правду, але йому