Незважаючи на провідну роль С.Петлюри у поваленні гетьманату, П.Скоропадський у спогадах неодноразово демонструє до нього лояльне і навіть співчутливе ставлення, будучи переконаним, що, скинувши гетьманську владу, лідери повстання погублять українську державність. Зокрема, він писав: «Кажу відверто, я ніскільки не озлобився на солдатські маси, які пішли проти мене, ні на напівінтелігентних офіцерів, які пішли за Петлюрою, ні на самого Петлюру». Водночас гетьман наголошує, що генерала О.Грекова, «який зрадив мене, після посилених клятв, що поділяє мої переконання, я презираю». Досить зневажливо відгукується він і про повстанців, наголошуючи, що до С.Петлюри «пристала маса всякої голоти»51.

П.Скоропадський розмірковує про долю України після падіння гетьманщини: «Будуть або Петлюра з Винниченком, з його галичанською орієнтацією, абсолютно нам, російським українцям (підкреслення - Р.П.), не властивою, з уніатством, з крайньою соціалістичною програмою наших доморослих демагогів, яка, поза сумнівом, приведе до більшовизму, або ж справжній більшовизм з усіма його наслідками».

Є в тексті спогадів міркування П.Скоропадського, які цілком можна назвати пророчими: «Пройшло два місяці після падіння гетьманства, я не встиг завершити ці спогади, як уже ті передбачення, які я робив на перших сторінках моїх записів, збулися. Петлюра і Винниченко щезли з Києва, далі буде гірше. Більшовизм заллє всю Україну. Не буде ні України, ні Росії»52.

Отже, у спогадах гетьмана П.Скоропадського С.Петлюра займає одне із центральних місць. Він отримав різнопланові оцінки, серед яких можна виділити кілька іпостасей. Перша: С.Петлюра, як військовий діяч, із фахового погляду бойового генерала виглядав «неможливим військовим міністром». Однак він змушений визнати, що восени 1918 р. за С.Петлюрою пішли і солдатські маси, і напівінтелігентні офіцери і, навіть, заприсяжені йому генерали. Однак за цими фактами ніде не проступає визнання військового хисту головного отамана. Друга: С.Петлюра, як державний діяч, на думку П.Скоропадського, мав низький потенціал, оскільки більше був партійним лідером. Третя: С.Петлюра, як політик, був віднесений до діячів «галицької орієнтації», тобто людей зі щирими національними почуттями, але з нелюбов'ю до Росії, що й становило докорінну відмінність від «здорового» українського патріотизму. Четверта: С.Петлюра в ідейному плані уявлявся гетьманові революційним соціалістом, чий радикалізм межує з більшовизмом, а, відтак, і доволі небезпечним для правлячого режиму. І, нарешті, С.Петлюра, як людина, для П.Скоропадського - це концентрат честолюбства аж до «скаженого». Однак ця прикмета не завжди подається як абсолютно негативна. А «фінансова» порядність розцінюється гетьманом як одна із найбільших чеснот С.Петлюри.

Слід навести ще одну оцінку С.Петлюри, висловлену П.Скоропадським уже за межами його спогадів. У кінці травня 1926 р. у листі до організаторів панахиди по загиблому головному отаманові у Берліні він писав: «Прибуду вшанувати пам'ять небіжчика, позаяк - незважаючи на розбіжність наших шляхів - бачив завжди у ньому щирого українського націоналіста. Перед одвертою могилою схиляю голову»53. Очевидно, така політична кваліфікація покійного зроблена під впливом неординарних обставин. Однак треба взяти до уваги й суттєву еволюцію тогочасних поглядів гетьмана у бік самостійності України.

Безперечно, сприйняття П.Скоропадським постаті С.Петлюри є суб'єктивним, оскільки базувалося на власних ідейних, політичних, професійних критеріях. Водночас вони є й віддзеркаленням його світоглядних позицій. У цьому сенсі сподівання автора спогадів, що його записки знадобляться майбутнім історикам, цілком справдилися.

1 Литвин С. Скоропадський і Петлюра: спроба спростування деяких міфів в історіографії Української Держави 1918 року // Гетьман Павло Скоропадський та Українська Держава: Науковий збірник, присвячений 125-річчю від дня народження гетьмана Павла Скоропадського та 80-річчю проголошення Української Держави 1918 року. - К., 1998. - С.232-237.

2 Литвин С. Симон Петлюра у 1917-1926 рр.: Історіографія і джерела. - К., 2000.

3 Осауленко Л., Засєкін В. Гетьман України Павло Скоропадський. 29 квітня 1918 року - 14 грудня 1918 року. - Кн.1. - Луцьк, 2003. - С.539-540, 542-543.

4 Смирнов А. Проект «Украина», или Звёздный год гетмана Скоропадского. - Москва, 2008. - С.24-26.

5 Верстюк В. Гетьманська держава 1918 р. у контексті української революції // Український історик. - 1999. - №2-4. - С.43.

6 Солдатенко В. Винниченко і Петлюра: політичні портрети революційної доби. - К., 2007. - С.167, 222 та ін.

7 Скоропадський П. Спогади. 1917 - грудень 1918 / Гол. ред. Я.Пеленський. - К.; Філадельфія, 1995. Це перше повне видання спогадів гетьмана. Частково вони були видані дещо раніше: Гетьман Павло Скоропадський. Спомини / Передм. Г.Па- пакіна. - К., 1992. Уривки зі спогадів також були опубліковані: «Украина будет!». Из воспоминаний // Минувшее: Исторический альманах. - Вып.17. - Москва; Санкт-Петербург, 1995.

8 Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: У 2 т. - Т.1, 2. - К., 1997; Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. 1918-1920. Документи і матеріали: У 2 т. - К., 2006.

9 Підготовлений науковцями Інституту історії України НАНУ рукопис збірника документів і матеріалів «Рада Міністрів Української Держави (квітень - грудень 1918 року)» переданий до видавництва.

10 Скоропадський П.