У жовтні 1858 р. владі стало відомо про приїзд до Росії через м. Ізмаїл ста- рообрядського священика Кирила Єгоровича Масляєва, котрий відвідав Дон і міста Балту, Хотин та Кагул. Його переслідуванню та арешту чиновники надавали особливого значення, оскільки піп міг відкрити потаємні шляхи старообрядців до переходу російсько-турецького кордону, а також розкрити мету свого приїзду до Росії. Очевидно, ієрей Кирило був поінформований про наміри поліції, тому що тривалий час він не виїжджав за межі Бессарабії, переховуючись від поліції у своїх одновірців.

Його вдалося затримати аж у 1865 р. на Новоселецькій митниці, де він разом із сином Артемом намагалися перейти кордон. їх було відправлено у хотинську тюрму, а майно - конфісковано. Серед паперів Кирила Масляєва виявився лист до старообрядської громади с.Воронка Чернігівської губернії із закликом не приймати відомого Окружного послання. Арештованих заслали у м.Орськ Оренбурзької губернії. Дружина священика Масляєва Ірина звернулася до імператриці Марії Олександрівни з проханням помилувати чоловіка. Зважаючи на те, що він був турецьким підданим, прохання жінки було задоволено16.

10 лютого 1859 р. подільський губернатор інформував свого бессарабського колегу про перебування у Грубно Хотинського повіту розкольницького попа, який мешкав у місцевого пономаря Максима. Священик таємно здійснював треби не лише для грубенських старообрядців, але й для віруючих Лю давки, Жуківець, Борскова, Курників та Ведмежого Вушка Вінницького повіту Подільської губернії. Чиновники знали, що у Грубно вінчалося 7 пар із Людав- ки і 5 пар із Ведмежого Вушка. Багато куниченських і покровських старовірів їздили в Грубно за виконанням духовних треб.

Унаслідок дізнань установлено, що у Грубно проживав священик Пилип Ігнатов, хоча офіційно хотинський земський справник не підтверджував даної інформації. Він рапортував, що Пилип Ігнатов виїхав у Балту Подільської губернії, а потім мав відправитися у с. Плоске Херсонської губернії. Справник акцентував увагу на тому, що детальнішої інформації йому знайти не вдавалося, бо Грубно населене винятково старообрядцями, які строго бережуть таємниці свого релігійного життя17.

І все ж таки у Грубно проживав знаменитий в історії білокриницької церковної ієрархії протоієрей Пилип Лазарович Ігнатов (відомий у старообрядсько- му середовищі під іменем Пилипа Грубенського). Сорокський повітовий справник називає його одним з основних проводирів розколу - попівщини18.

Після заснування білокриницької ієрархії бессарабські старообрядці офіційно заперечували наявність у них священиків власного рукопокладення. Щоб менше морочитись, їх не показували і ті земські справники, де такі священики мешкали, зокрема хотинський справник. Ведмежу послугу останньому зробили колеги з інших повітів. Зокрема, оргіївський справник писав: «Хоча місцеві розкольники стверджують, що не приймають та не мають розкольницьких священиків, непосвячених у православ'ї, але ці запевнення брехливі. Розкольницькі священики з Росії та з-за кордону потай відвідують по селах розкольницькі громади, відправляють у них богослужіння, здійснюють обряди шлюбу та хрещення і навіть доставляють їм своє миро, проте чи лише цим обмежуються відвідини розкольницькими попами розкольників повіту, задовільно сказати не можу»19. Втім, у Бессарабській губернії не лише утримували приїжджих, а й ставили своїх власних священиків, зокрема, зазначеного протоієрея Пилипа Ігнатова.

Оргіївський справник скаржився бессарабському губернатору, що підзвітна йому поліція не в змозі вислідити старообрядське духівництво, бо самі старообрядці «більш секретніше й успішніше стежать за розпорядженнями та діями поліції; у них агенти не наймані та не євреї, а з власного середовища, за покликанням часто фанатики, ані ласки та догоди, ані погрози, ані гроші не викликають їх відкритості в обставинах, пов'язаних з їх релігійними переконаннями»20.

Таємність структури та пересування старообрядців були викликані жорстокими гоніннями їх російською державною машиною, тому протистояти цьому складному, небезпечному та репресивному механізму могла така ж відпрацьована, перевірена до дрібниць, система, що мала своїх людей на різних щаблях державної влади з розвинутими та інтенсивними засобами зв'язку. Втім, як будь- який моноліт, ця організація мала свої недоліки, що проявлялись у співробітництві деяких старообрядців із російською дипломатичною місією у Румунії шляхом їх підкупу та шантажем самих липован.

Завдяки старовіру-інформатору міщанину Гуменському, місцеві органи влади знали, що відпустили спійманого єпископа Спиридона, який прибув у Хотин до 3-ї гільдії купців Прокопія та Івана Харченкових21. За іншими свідченнями, це був грубенський священик Пилип Ігнатов, якого звільнили з-під варти шляхом підкупу чиновників. За попа заплатили 2 тис. руб. сріблом22, а пійману у купців Харченкових людину назвали грубенським мешканцем Григорієм Пимо- новичем Ковальовим.

Поліція вжила низку рішучих заходів, спрямованих на виловлення старооб- рядських ченців, які прибули із-за кордону. При спробі арешту архімандрит Іоасаф зумів урятуватися, проте ієродиякон Іларіон був затриманий (потім також утік).

У кишинівського торговця Федора Малкова провели обшук, під час якого було виявлено