Тиск на старообрядців чинився не лише всередині країни, а й за її межами. Під час перебування російських військ у Валахії російський уряд за допомогою місцевого православного духівництва почав переслідувати липован, які жили в цьому краю як піддані турецького султана. У 1858 р. новоросійський генерал- губернатор повідомляв, що «в смузі, яка відділяла Туреччину від Росії, стараються поширити єретичне вчення; лжеєпископ білокриницький, перебуваючи у цьому краї, проповідував імовірне відродження релігії тамтешніх православних із метою послабити почуття їх відданості Росії»24. Хоч як не дивно, проте місіонерська діяльність старообрядців розцінювалась як антиросійська, антидержавна. Російські війська примусили валахське духівництво виконати їхні вимоги й урізати права старообрядців25.

Важливе місце у старообрядському середовищі мав не лише релігійний, а й антифеодальний протест, який в історичному просторі набував релігійного забарвлення. Новим поштовхом до нього стала підготовка урядом проекту скасування кріпацтва в Російській імперії. У багатьох регіонах держави серед населення ширилися чутки про швидку ліквідацію кріпосного права. Маючи налагоджені контакти в урядових колах, старообрядці виявилися одними з перших, хто очолив антикріпосницький протест, тим паче, що у старообрядському середовищі уже давно був досвід укриття та переправлення втікачів у прикордонні зони і за кордон. У середині ХІХ ст. послугами старообрядців почало користуватися нестарообрядське населення внутрішніх російських губерній, проте недосвідченість більшості з них приводила до викриття маршрутів пересування та виявлення помічників, які сприяли пересуванню втікачів. Тому російський уряд змушений був вжити низку кардинальних дій, спрямованих на припинення втеч поміщицьких селян із центру Росії.

У жовтні 1850 р. новоросійський генерал-губернатор інформував бессарабського губернатора про втечу з Каширського повіту Тульської губернії 30 селян, Олексинського повіту - 28 селянських родин. Подальшому вилову втікачів та встановлення факту причетності до цього процесу старообрядців сприяло виявлення в одного з утікачів маршруту пересування. У цій справі були замішані не лише двірники багатьох міст, а й купці, почесні громадяни, голови старообрядських населених пунктів, а також старообрядницькі храми, де старовіри могли отримати не лише інформацію, а й матеріальну допомогу. В одному з маршрутів пересування писалося: «По Київському тракту місто Омченськ запитати двірника Са- велія Авдеева, в Орлі запитати старообрядську каплицю, місті Кроми запитати христоприїмця Івана Леонова купця, місто Дмитрієв - Андрія Івановича Пивова- рова, у місті Глухові запитати Катерину Петрівну Зарину, місто Коромизи спитати Козьму Яковлева, місто Ніжин запитати почесного громадянина Миколу Артамонова Куликова, місто Київ на Пітерській ринок, Федора Івановича Самохвало- ва, Федор Васильовича запитати російських двірників, у містечку Біла Церква запитати Василя Лазарева Орлова, у місті Сквирі - Осипа Семенова Пользова, на Погребищенському містечку спитати двірника Максима Филипова, місті Вінниці запитати голову Івана Нефедова, голова села Жуковця, запитати купця Данилу Івановича, у селі Грубну спитати Василя Степановича Рибицького, в Яссі запитай купця Логина Андреева Богомолова, спитати Якова Семенова»26.

Виявлення подібних маршрутів загрожувало масовими арештами та репресіями старообрядців, тому вони завжди намагалися піти в глибоке підпілля, забезпечивши свою діяльність розгалуженою та достатньо організованою інфраструктурою зв'язку. І.С.Аксаков писав: «У розкольників свій маршрут, своя пошта, своя епіграматична мова, свої шпигуни, своя варта; усі дії їх супроводжує найглибша скритність, між тим, як зовнішня їх поведінка здебільшого тиха, сумирна.», і далі: «Я переконався особисто, що майже в кожному прикордонному поселенні мешкає по одному чи по два липованських сімейства, які становлять свого роду пікети»27. І.С.Аксаков наводить декілька прикладів спеціальної мови старовірів: «Христос рождається, проте не славиться», що означало: «Народилося дитя, а хрестити нікому», або «Бабушка Афимья ще жива. У нас шиють дешево шуби, значить не бояться холодної зими»28. У даному випадку словосполучення «Бабушка Афимья» означало яку-небудь особу, яка мала серед старообрядців великий вплив; словосполучення «шиють шуби» означало - чекають священика, а «не бояться холодної зими» - не бояться переслідувань.

У листопаді у Молдавії було затримано і допитано 45 людей із Саратовської, Калузької губерній та Області Війська Донського. За повідомленням Хотинського земського суду, ці люди походили із с.Панцерівка, що належало поміщику Карпову, с. Петрівка, що належало поміщику Балашову, с.Єгорівка, що належало поміщику Доконському Аткадокського повіту Саратовської губернії, поміщику Ключевському с.Волохово Мещерського повіту Калузької губернії, поміщику Ралі Новочеркаського повіту Області Війська Донського.

Засідатель контрабандних справ Ясського повіту Сувакі просив прислати конвой для супроводження затриманих у м.Бельці. Із 30-ти чоловік, які перебували під конвоєм, під час купівлі продуктів харчування на місцевому базарі шестеро втекло. Про це було видано височайше повеління, де акцентувалося на арешті втікачів та найсуворішій перевірці людей російської національності.

Відтак почалися обшуки в домівках і обійстях деяких старообрядницьких населених пунктів Бессарабської області. Дехто зі старообрядців без доказів причетності до злочину були заарештовані. Зокрема, за розпорядженням бессарабського губернатора П.І.Федорова, за однією лише підозрою був заарештований житель с.Грубно Хотинського повіту Василь Підліський (він же Рибиць- кий). Пізніше хотинський справник питав губернатора про подальші його розпорядження з приводу В.Підліського.

Затримані представили цінні докази, пов'язані не лише з місцями дислокації біглих,