Загалом старообрядці не шанували й побоювалися духівництва панівної церкви. Це було викликано кількома причинами. По-перше, священики офіційної церкви часто вели життя нетверезе, інколи не спиняючись і перед блудом, чим вводили своїх віруючих у спокусу. По-друге, у суперечках про віру, коли ґрунт повз із-під ніг, вони погрожували доносом, на чому полеміка про віру припинялася. До державних службовців старообрядці ставилися з осторогою. А ось верховного правителя у цій піраміді - царя - вони шанували. Власне, це почуття і не давало їм перерости в яку-небудь радикальну революційну силу.

Особливо чітко це простежується після проголошення віротерпимості у 1905 р. Наприклад, після закінчення богослужіння на храмове свято у с.Стара Некрасівка Ізмаїльського повіту Бессарабської губернії єпископом Петром Бессарабським у співслужінні священиків були проспівані «многоліття» государеві- імператорові, государиням, принцу-спадкоємцеві та всьому царствуючому дому36. Таким чином, незважаючи на вікові переслідування старообрядства, його ставлення до царя значно еволюціонувало (від царя-антихриста в кінці ХУІІ ст. до царя-звільнювача на початку ХХ ст.). Добиваючись скасування обмежень на здійснення богослужінь, представник бессарабських старообрядців, виступаючи у Державній думі 1909 р., зазначав: «Не можна говорити про старообрядців, що вони противляться владі, вони усіма силами захищають владу, майже всі союзники - старообрядці»37. Тому більшість репресивних заходів російського уряду стосовно старообрядців були нічим невиправдані. Так само несправедливі підозри були щодо участі старообрядців у підготовці повстання з метою повалення монархії в Росії.

Настороженість уряду щодо старообрядців Бессарабії була викликана підозрами у зносинах їх 1863 р. із російськими революціонерами у Лондоні. Група Герцена, наприклад, робила ставку на зарубіжних старообрядців, намагаючись налагодити співробітництво з ними. У столиці Англії було надруковано декілька книг, які закликали старообрядців до повстання проти російського уряду. Зокрема, відомий народник і ренегат у майбутньому В.І.Кельсієв видав там збірку урядових розпоряджень зі старообрядського питання, де показано дійсне становище старообрядців у Російській імперії38. Втім, заклики Герцена не були почуті старообрядцями, хоча російський уряд свято вірив у співпрацю старообрядської церкви з революціонерами39.

Настороженість щодо старообрядства позначалася на його духовенстві, яке, як відомо, користувалося в Ізмаїльському градоначальстві особливими правами. У 1880 р. архієпископ Віссаріон Ізмаїльський звернувся до влади з проханням видати паспорт рукопокладеному єпископові Новочеркаському Силуяну (єпископ Силу- ян був поставлений на Донську єпархію в Новочеркаську 30 листопада 1879 р.40).

У 1881 р. постало питання про заміщення кафедри пристарілого архієпископа Віссаріона, який правонаступника бажав поставити разом з єпископом Олімпієм. Для возведения в сан архієрея останній спеціально мав приїхати з Румунії в Ізмаїл. Ізмаїльський поліцмейстер вжив низку заходів, аби не допустити прибуття Олімпія в Росію, тому архієпископ Віссаріон одноосібно поставив на Ізмаїльську кафедру настоятеля Кугурлуйського Архангело-Михайлівського монастиря Анастасія та передав йому управління єпархією41.

Представляючи в Міністерство внутрішніх справ своє дослідження про бессарабських старообрядців, І.С.Аксаков висловив низку пропозицій, що стосувалися оздоровлення розколу. Чиновник слідчої поліції закликав припинити переслідування старообрядського духівництва, не руйнувати потаємних шляхів зв'язку старообрядців, обмежитися спостереженням за характером їх спілкування. Через відсутність авторитету священства панівної церкви у старообрядців він пропонував призначати як місіонерів до них духовенство, що мало зразкову поведінку, дати доручення чиновникам не ображати людської гідності старовірів, переконати їх у правильності босно-сараєвського митрополита Амвросія та законності білокриницької церковної ієрархії. Проте конструктивних пропозицій І.С.Аксакова, спрямованих на пом'якшення внутрішньої політики щодо старообрядства, уряд не врахував. Старовірів і далі продовжували переслідувати.

Свобода віросповідання (та й то не відразу повна) настала після проголошення маніфесту про основи віротерпимості у Російській імперії (1905 р.). Старовіри розпочали активну місіонерську діяльність, що мала певною мірою завуальований характер.

Із метою пропаганди старообрядського віровчення у 1909 р. Ізмаїл та його околиці відвідували відомі діячі (Бриліантов, В.Мельников, Федоров та ін.). Ці місіонери проводили публічні бесіди з віруючими, викривали представників панівної церкви, розповсюджували навчальну літературу42.

Департамент духовних справ був стурбований відкритою проповідницькою діяльністю старовірів. У липні 1910 р. він порушив питання про проведення відповідного розслідування. Внаслідок його вивчення з'ясувалося, що В.Мельников перебував у Рені та Ізмаїлі за дорученням Московського старообрядського комітету, який опікувався переселенням старообрядців у Приамурську область. Участь у проповідницькій діяльності зазначених осіб бессарабський губернатор відкидав, проте, за неофіційними свідченнями, йому все ж таки було відомо, що інший місіонер - Федоров - відвідував Вилкове Ізмаїльського повіту.

Після 1905 р. старообрядці Бессарабії почали брати активну участь у політичному житті реґіону, причому спектр політичних симпатій був достатньо широким: починаючи від крайніх правих течій монархічного спрямування та закінчуючи крайніми лівими рухами. Полярність думок надавала можливість аргументувати свої вчинки і дії, які розцінювалися не інакше, як належність до тієї чи іншої політичної сили.

Наприклад, 5 жовтня 1913 р. настоятель Миколаївської церкви м.Хотина Леонід Торкін заявив у поліцію про отриманого ним листа з вимогою переслати 50 руб. для хотинської групи анархістів. У разі відмови невідомі особи погрожували підпалити будинок священика панівної церкви, а якщо піп заявить у поліцію, то і вбити його самого. «О.Кузнєцовим» (на ім'я якого вимагалося відправити гроші у місцеве поштове відділення) виявився мешканець Хотина, старовір Федір Галкін. Він належав до партії