радянський вождь знали, що напад на Польщу загрожує світовою війною. Однак пасивна реакція демократичних країн Європи на поглинення Австрії та Чехословаччини давала підстави сподіватися, що Велика Британія і Франція так само відреагують на вторгнення Німеччини у Польщу. 25 серпня палата громад ратифікувала укладений 6 квітня англо-польський договір про військову допомогу Польщі у разі агресії проти неї. Однак, як свідчив Ріббентроп у своїх спогадах, «у той момент Гітлер ще не розраховував, що Англія втрутиться і почне через Польщу війну»14. Судження Гітлера, як і Сталіна, мали під собою об'єктивну основу. Обом диктаторам було відомо, що Велика Британія і Франція не готові розгорнути воєнні дії. Вони їх і не розгорнули, але війна все- таки почалася.
Відповідь на запитання «коли?» встановлюється за рішеннями політбюро ЦК ВКП(б) у першій половині вересня. 1 вересня політбюро ЦК прийняло рішення створити додатково 76 стрілецьких дивізій із тим, щоб довести їхню загальну кількість до 173. Рішення про підготовку військової операції у Польщі було ухвалене 6 вересня. У ньому містився пункт, яким наркомату внутрішніх справ доручалося терміново систематизувати відомості про Польщу і надати їх А.Жданову. Зі змісту підготовлених довідок випливало, що Жданова особливо цікавило те, в яких воєводствах поляки були етнічною меншиною15.
Співробітниця Інституту загальної історії РАН Н.Лебедєва, якій належить нарис про поділ Польщі у книзі «Другая война. 1939-1945», день за днем перелічує події, не задумуючись над тим, коли вторгнення в Польщу набуло вигляду «визвольного походу». Але зміст доповідних записок НКВС СРСР не залишає сумніву у тому, що це сталося тоді, коли виникла потреба у згаданих записках.
Дату 6 вересня верифікуємо на підставі інших даних, які також наводяться в нарисі Лебедєвої. У перші дні війни керівництво Комінтерну схвально ставилося до заяв компартій із засудженням німецької агресії. У низці країн компартії почали створювати військові підрозділи на допомогу Польщі. Але 7 вересня Сталін викликав до себе генерального секретаря виконкому Комінтерну Г.Димитрова і роз'яснив йому, що Польща є фашистською державою, яка пригноблює українців, білорусів та інші національні меншини. Інформуючи Димитрова про крутий поворот у зовнішній політиці Кремля, генсек заявив таке: «Знищення цієї держави в сучасних умовах означало б однією буржуазною фашистською державою менше! Що поганого було б, якби в результаті розгрому Польщі ми поширили б соціалістичну систему на нові території і населення?». Наступного дня ВККІ розіслав компартіям обіжник із директивою: «Міжнародний пролетаріат не може в жодному разі захищати фашистську Польщу, яка відкинула допомогу Радянського Союзу і пригнічує інші національності»16.
Прийняте 6 вересня рішення треба було довести до відома Берліна. Молотов зважився на це тільки 10 вересня. Він повідомив німецького посла, що вступ Червоної армії в Польщу мотивуватиметься необхідністю захистити від війни братні народи - українців і білорусів. Таке мотивування, виправдовувався Молотов, необхідне, щоб Радянський Союз зміг пояснити своє втручання широким масам і не виявився б в їхніх очах агресором17.
Шуленбурґ назвав це повідомлення Молотова справою «найбільш терміновою» і «цілком секретною». Мабуть, він сподівався, що Гітлер здатний переконати Сталіна відмовитися від наміру замаскувати вторгнення в Польщу під «визвольний похід», яке яскраво підкреслювало агресію з боку Німеччини. Гітлер, однак, тривалий час не реагував. Можна вважати, що він не знав, як реагувати. Німеччина уже втягнулася у війну з найбільш потужною в Європі французькою армією. На континент готувався прибути англійський експедиційний корпус. У більш віддаленій перспективі слід було чекати вступу у війну американців з їх невичерпними людськими і матеріальними ресурсами. У такій ситуації сваритися з Радянським Союзом не було резону.
Тим часом 14 вересня газета «Правда» виступила з редакційною статтею «Про внутрішні причини поразки Польщі». У цій статті (її підготував А.Жданов) підкреслювалося, що поразка польської армії була викликана не лише перевагою німецької військової техніки й організації і не тільки відсутністю ефективної допомоги з боку Великої Британії та Франції. Поразка, твердила газета, значною мірою пояснювалася внутрішніми суперечностями Польської держави, яка мала багатонаціональний характер і в якій придушувалися національні меншини.
У статті використовувалися дані, запозичені з доповідних записок НКВС СРСР. Вказувалося, зокрема, що поляки становили тільки 60% населення Польщі, а представники національних меншин - 40%. Ці дані являли собою розрахунок радянських фахівців. Перепис 1931 р. зареєстрував у країні 69% поляків, але він проходив у ситуації безсумнівного тиску, і тому немало представників нацменшин записувалися поляками. Повідомлялося, що в 1938 р. у Польщі проживало вже до 8 млн українців і 3 млн білорусів. Газета підкреслювала, що правлячі кола цієї держави «зробили все, щоб перетворити Західну Україну і Західну Білорусію в безправну колонію, віддану польським панам на пограбування».
Становище населення «східних кресів» Польської держави у міжвоєнний період справді було важким. Становлячи в них меншість населення, поляки залишалися привілейованою державною нацією. Українці й білоруси зазнавали не тільки соціального гноблення (життя переважної більшості місцевих поляків теж було нелегким), вони пригноблювалися і в національному, і в релігійному відношеннях. Становище особливо загострилося після смерті Ю.Пілсудського, коли до влади прийшла генеральська кліка. Але Кремль не реагував на те, що відбувалося в сусідній країні.
Увечері 15 вересня Ріббентроп адресував Молотову депешу, в якій повідомляв, що Варшава буде