здобута найближчими днями, і вони чекають, коли почнуться радянські військові операції. Міністр зауважив при цьому, що обтяження Німеччини виною за вторгнення росіян у Польщу суперечило б домовленостям, досягнутим у Москві, бо це твердження представляло дві держави перед усім світом як противників. Наступного дня з Молотовим зустрівся Шуленбурґ. Депеша Ріббентропа (Гітлер, як бачимо, ухилився від втручання) не мала ефекту. Послу вказали, що головний мотив буде таким: радянський уряд вважає своїм обов'язком втрутитися, щоб взяти під захист українських і білоруських братів і дати можливість цим нещасним людям жити в умовах миру. Коли Шуленбурґ запротестував, Молотов пояснив свої мотиви цілком відверто. У викладі Шулен- бурґа це звучало так: «Молотов погодився з тим, що запропонований мотив радянського уряду містить у собі посилання, яке вражає німецьку чутливість, але просив нас, враховуючи скрутне становище радянського уряду, не надавати значення цьому мотиву. У радянського уряду, на жаль, нема можливості висунути які- небудь інші мотиви, оскільки раніше Радянський Союз ніколи не турбувався про становище національних меншин у Польщі і змушений так або інакше виправдовувати своє теперішнє втручання перед закордоном»18.
Логіка «визвольного походу» вимагала об'єднання західноукраїнських і західнобілоруських земель із відповідними союзними республіками у складі СРСР. Іншими словами, вона вимагала ліквідації Польської держави в її довоєнних кордонах. Такий висновок Сталін зробив уже 7 вересня у згадуваній вище бесіді з Г.Димитровим. А 19 вересня Молотов натякнув Шуленбурґу, що радянський уряд схильний ліквідувати Польщу як державу і поділити польські землі між Німеччиною та СРСР за узгодженою у серпні лінією чотирьох річок (Піса - Нарев - Вісла - Сян). Німецьке керівництво не заперечило, у зв'язку з чим стало необхідним укласти договір про кордон між Німеччиною і СРСР.
25 вересня до переговорів підключився Сталін. Зустрівшись із німецьким послом, він приголомшив його новою пропозицією, яка у викладі Шуленбурґа звучала так: «Він запропонував територію на схід від демаркаційної лінії - всю Варшавську провінцію, що простягається до самого Бугу, додати до нашої частки. За це ми повинні відмовитися від наших домагань Литви»19. Логіка «визвольного походу» пов'язувалася з відмовою від загарбання польських етнічних земель, але Сталін вимагав компенсації. Гітлер мусив погодитися і з цією вимогою.
Територіальна «рокіровка» свідчить, що у своїй «шаховій партії» з Гітлером Сталін розраховував події на кілька ходів наперед. Рано чи пізно Гітлер мусив програти війну з країнами Заходу. Генсек не міг у цьому сумніватися, тому що у зручний для себе час, тобто після взаємного ослаблення противників, він обов'язково втрутився б у хід подій своєю велетенською армією. А потім, у переговорах про повоєнний світовий порядок Радянському Союзу довелося б мати справу з країнами Заходу. Вони розпочали війну непідготовленими, щоб захистити Польщу від агресора, і майбутнє польського народу турбувало б їх незрівнянно більше, ніж литовці.
Повернемося, однак, до ситуації, яка складалася восени 1939 р. Сталіну треба було показати, що його турбує тільки одне: доля українців і білорусів у охопленій війною Польщі. Він домігся свого: «проковтнув» половину Польщі, але залишився в позиції нейтралітету. Тепер він міг дозволити собі виказати дружнє ставлення до однієї з воюючих сторін, на чому наполягав Гітлер. Укладений 28 вересня у Москві новий пакт дістав офіційну назву «Договір про дружбу і кордон». Відповідно до нього, Німеччині припали польські землі площею 188 тис. кв. км, на яких проживало 23 млн осіб. До Радянського Союзу перейшла територія площею близько 200 тис. кв. км із населенням 12 млн осіб20.
Заключним акордом злочинної змови двох диктаторів стала доповідь В.Молотова про радянську зовнішню політику у Верховній Раді СРСР, яку він проголосив 31 жовтня 1939 р. Критикуючи правлячі кола Великої Британії і Франції за те, що вони зображають війну проти Німеччини як ідеологічну битву за демократію і повалення гітлеризму, голова радянського уряду заявив: «Не тільки безглуздо, але й злочинно провадити таку війну, як війна за "знищення гітлериз- му", прикриваючись фальшивим прапором боротьби за "демократію"»21.
3
Чи стала переконливою версія «визвольного походу» для населення УРСР? Навесні 2009 р. до наукового обігу ввійшов збірник документів з архіву Служби безпеки України «Радянські органи державної безпеки у 1939 - червні 1941 рр.» У 18 повідомленнях показано, як населення реагувало на звістку про перехід радянсько-польського кордону Червоною армією. Це - чотири друкованих аркуші безцінної інформації, близько 300 висловлювань, зафіксованих сексотами чекістської мережі так, як вони звучали між 17 і 28 вересня 1939 р. Вражає, що відверто висловлювалися навіть ті, хто знав, що перебуває під пильним наглядом. Необережність пояснювалася просто: сексотами були ті, кому вони безмежно довіряли.
Як радянські люди реагували на ейфорію, що охопила західноукраїнське населення? Робітник Полтавського цегельного заводу Козій прокоментував це так: «Зустрічають із квітами, а проводжатимуть камінням»22. Викладач курсів Вукоопспілки Баас говорив: «Вони там тепер в омані і не знають ще усіх тих принад, які довелося нам витримати за ці двадцять років»23.
Висловлювань на тему возз'єднання було лише декілька. Київський художник Середа характеризувався чекістами так: «український націоналіст, під наглядом». Він знав, очевидно, що перебуває в полі зору чекістів, і попередив свого співбесідника-сексота: «Я тепер удостоєний честі ілюструвати книгу, яка буде