Черчілль відповів дипломатично: «Було б добре тут, за круглим столом, ознайомитися з думками росіян відносно кордонів Польщі». І додав: «Ми вважаємо, що Польщу слід задовольнити за рахунок Німеччини. Ми були б готові сказати полякам, що це добрий план і що кращого плану вони не можуть чекати». Викликаний на відвертість, Сталін таким чином відповів на ремарку Черчілля: «Ідеться про те, що українські землі повинні відійти до України, а білоруські - до Білорусії, тобто між нами і Польщею повинен існувати кордон 1939 року, встановлений радянською конституцією»51. Історикам, які вважають 1939-й рік датою возз'єднання українських земель, варто перечитати цей документ. Датований 1943-м роком, він говорив про возз'єднання у майбутньому часі.

Редакційна колегія на чолі з А.Громико, яка готувала до друку збірник документів Тегеранської конференції, зробила у цьому протоколі досить велику купюру, яку можна відновити за спогадами В.Черчілля, де використовувався цей же протокол. Отже, після згадки Сталіним кордону 1939 р. у розмову вступив А.Іден і запитав, чи означає цей кордон лінію Ріббентропа-Молотова? «Називайте її як хочете», - недбало відповів Сталін. Молотов знайшов інший варіант відповіді: «Цю лінію звичайно називають лінією Керзона»52. Після цього він показав карту з лінією Керзона і текст радіограми лорда Дж.Керзона, в якій перелічувалися назви всіх населених пунктів.

На цьому обговорення польського питання перервалося, але Черчілль незабаром знову повернувся до цієї теми, вважаючи її найбільш терміновою. Цього разу він не став говорити про сірники, а запропонував цілком точну формулу такого змісту: «У принципі було прийнято, що вогнище польської держави і народу повинне бути розташоване між так званою лінією Керзона і лінією ріки Одер, із включенням до складу Польщі Східної Пруссії й Оппельнської провінції. Але остаточне проведення кордону вимагає ретельного вивчення і можливого розселення населення в деяких пунктах»53.

Обґрунтовуючи свою формулу, Черчілль зауважив: «Я скажу полякам, що вони одержують чудове місце для існування - територію завдовжки понад 300 миль у будь-який »54. Із цього випливає, що прем'єр-міністр чудово розумів «головний біль» усіх польських політиків ХХ ст.: старовинні західні землі були германізовані, в Литві, Білорусії та Україні поляки залишалися національною меншиною, а центральна смуга корінних земель із Краковом і Варшавою здавалася їм надто вузькою.

Сталін із формулою погодився, але «на ходу» зарезервував за Радянським Союзом два незамерзаючих порти на Балтійському морі - Мемель і Кеніґсберґ. Рузвельт, як і обіцяв Сталіну, не висловив офіційно свою позицію. На цьому обговорення польського питання завершилося.

7

Після Тегеранської конференції уряди СРСР і Великої Британії почали тиснути на еміграційний уряд у Лондоні, щоб змусити його визнати східний кордон Польщі 1939 р. Зокрема, 13 січня 1944 р. центральні радянські газети опублікували довідку ТАРС «Лінія Керзона» з географічною картою Західної України та Західної Білорусії і прилеглих районів Польщі. У ній містилися історія виникнення і докладні характеристики лінії Керзона. 22 лютого під час обговорення рішень Тегеранської конференції в парламенті В.Черчілль роз'яснив свою позицію цілком відверто: «Уряд його величності ніколи не надавав Польщі гарантії щодо будь-якої прикордонної лінії. Ми не схвалювали захоплення Вільна Польщею в 1920 р. Англійська позиція знайшла свій вираз у так званій лінії Керзона, яка хоча б частково намагалася вирішити проблему... Я можу визнати, що російські вимоги у питанні забезпечення безпеки західних кордонів не виходять за межі розумного або законності. Маршал Сталін і я обговорювали ці питання і дійшли спільного висновку, що Польща повинна одержати компенсацію як на півночі, так і на заході за рахунок Німеччини»55.

Тиск Черчілля на лондонських поляків мав вагомі причини. Після вступу на територію Польщі радянських військ Сталін сформував у Любліні свій кишеньковий уряд. Черчілль розумів, що в разі відходу уряду С.Миколайчика від конструктивної позиції у питанні про східний кордон Сталін вестиме справи тільки з люблінцями. Щоправда, люблінські поляки теж не були у захваті від кордону по лінії Керзона. Аби вплинути на них, Сталін використав нову політичну силу - керівництво УРСР.

На останньому етапі війни до Конституції СРСР і конституцій союзних республік були внесені зміни, які передбачали можливість утворення національних збройних формувань і право республік встановлювати безпосередні дипломатичні зв'язки з іншими країнами. На практиці до національних збройних формувань справа в Україні не дійшла, але в уряді УРСР з'явився наркомат оборони, очолений генерал-лейтенантом В.Герасименком. Утворився й наркомат закордонних справ, хоч його позбавили права засновувати посольства і консульства в інших країнах. Голова уряду і перший секретар ЦК КП(б)У М.Хрущов із трибуни Верховної Ради УРСР 1 березня 1944 р. почав вимагати «включення до складу української радянської держави прадавніх українських земель, якими є Холм- щина, Грубешів, Замостя, Томашів, Ярослав»56.

Проект М.Хрущова про створення у складі УРСР Холмської області і розпочата на його підтримку петиційна кампанія місцевого населення використовувалися винятково з пропагандистською метою. Керівники СРСР насправді не бажали підривати значення лінії Керзона вимогами про приєднання до УРСР стародавніх українських земель на захід від неї. Питання про Закерзоння порушувалося як контраргумент у дискусіях із люблінськими поляками, які наполегливо вимагали приєднання до Польщі Львова та нафтових районів. Після багатомісячних дискусій 26 липня 1944 р. із ними