Причини неприйняття поляками лінії Керзона були зрозумілі: втрачалася половина міжвоєнної території Польщі. У Тегерані Рузвельт не дозволив собі підтримати формулу Черчілля, хоч погоджувався з нею і розумів, що тільки з її допомогою можна розрубати сформований століттями польської історії гордіїв вузол. Як уже зазначалося, він боявся втратити голоси мільйонів американців польського походження. Представники еміграційного уряду в Лондоні так само боялися поставити хрест на своїй політичній кар'єрі і не піддавалися зовнішньому тиску. Люблінські поляки були більш піддатливі, тому що залежали не від виборців, а від окупаційної влади.

Польщі пропонували інші землі як компенсацію територіальних втрат. Черчілль у Тегерані підкреслював, що промислово розвинуті німецькі території набагато цінніші, ніж пінські болота57. Але поляки знали, що втрачали і не мали упевненості в тому, що одержать. Одне знали напевно: впродовж п'яти-шести поколінь на цих землях жили німці, і вони продовжували там жити.

Коли в Тегерані обговорювалася формула Черчілля, Рузвельт поцікавився, чи буде можливим організувати в добровільному порядку переселення поляків із територій, які передавалися Радянському Союзу. Сталін запевнив, що це можна буде зробити58. Нікому, однак, не спало на думку запитати, чи можливо організувати переселення німців із територій, які передавалися Польщі. Вважалося, мабуть, що ці території передаватимуться разом із населенням. Це не викликало ентузіазму ні у польських політиків, ні у пересічних поляків.

У червні 1944 р. С.Миколайчик зустрівся з Рузвельтом у Вашингтоні. Останній вказав, що вважає територіальні поступки невідворотними, але обіцяв переконати Сталіна залишити за Польщею Львів і нафтові родовища Дрогобицького району. Водночас президент повідомив, що Польща одержить Східну Пруссію, за винятком району Кеніґсберґа, і на захід від неї - все узбережжя Балтики до Одера включно зі Штеттіном (Щеціним). Миколайчик відповів, що всяка надмірна окупація на заході створювала б непотрібне тертя з німецькою національною меншиною59.

Аналіз рішень Ялтинської конференції керівників трьох союзних держав зайвий раз переконує у тому, що проблема польського східного кордону вже була розв'язана тегеранською формулою В.Черчілля. Після президентських виборів у США Ф.Д.Рузвельт дістав можливість офіційно приєднатися до цієї формули, внаслідок чого вона перетворилася на один із наріжних каменів повоєнного світового порядку.

В Ялті Рузвельт зробив обережну спробу (згідно з обіцянкою, яку дав у Вашингтоні Миколайчику) залишити Львів за Польщею. У протоколі засідання глав урядів від 6 лютого 1945 р. це виглядало так: «Було б добре розглянути питання про поступки полякам на південній ділянці лінії Керзона. Він, Рузвельт, не наполягає на своїй пропозиції, але хоче, щоб радянський уряд прийняв це до уваги». Заперечуючи Рузвельту, Черчілль підкреслив, що він постійно і публічно заявляв у парламенті та в інших місцях про намір британського уряду визнати лінію Керзона в тому вигляді, як її тлумачить радянський уряд, тобто із залишенням Львова Радянському Союзу. «Після тієї трагедії, яку перенесла Росія, захищаючи себе від німецької агресії, - додав прем'єр-міністр, і після тих зусиль, які Росія доклала для визволення Польщі, претензії росіян на Львів і на лінію Керзона базуються не на силі, а на праві»60.

Наступного дня радянській делегації були вручені письмові пропозиції США з польського питання, в яких визнавалося проходження східного кордону Польщі по лінії Керзона. Делегація одержала також британський документ - резюме з обговорюваного на попередньому засіданні питання під назвою «Переглянута формула для Польщі». У ньому був зафіксований консенсус із приводу східного кордону Польщі і перелічувалися німецькі райони, які вона мала одержати в компенсацію. Тут же формулювалося рішення величезної ваги: «Домовлено, що німці зі вказаних районів повинні бути репатрійовані в Німеччину, і що всі поляки в Німеччині повинні за своїм бажанням репатріюватися в Польщу»61. Якщо для поляків переселення було справою добровільною, то німці, як випливало з документа, репатріювалися примусово.

Як відомо, з територій, які перейшли до Польщі і Радянського Союзу, було виселено до 10 млн німців, а із Судетської області Чехословаччини - до 3 млн. Ці депортації за своїми масштабами були безпрецедентними.

Восени 1944 р. між Польським комітетом національного визволення та урядами УРСР, БРСР і Литовської РСР у Любліні були укладені угоди про обмін населенням. За два роки, до серпня 1946 р., з України в Польщу переселилися 810,4 тис. поляків, а з Польщі в Україну - 482,9 тис. українців62. Повоєнна Польща стала однією з найбільш етнічно однорідних країн. Аналіз документів із розглядуваної проблеми дозволяє зробити низку важливих висновків.

1. Зміна статусу поділених між різними державами українських земель у формі возз'єднання або переходу від однієї держави до іншої могла відбутися тільки в ситуації війн і революцій. Під час Першої світової війни західноукраїнські землі були поглинуті Росією. Розпад Російської імперії у 1917 р. і Австро- Угорщини у 1918 р. створили передумови для злуки двох українських народних республік у січні 1919 р., які виникли в ході національних революцій. Пізніше, однак, українські землі були поділені між чотирма державами.

2. Пакт Ріббентропа-Молотова передував приєднанню західноукраїнських земель до СРСР, але не став його безпосередньою причиною. Передбачуваний злочинною змовою двох диктаторів вступ Червоної армії