Одного разу репутація Торвальда навіть врятувала життя йому та Свейну Вилобородому. Це трапилось під час невдалого рейду в Уельс. Тоді вікінґи занадто віддалилися від своїх кораблів і несподівано наскочили на великі сили валійців. Торвальд та Свейн потрапили в полон, проте завдяки ісландцю, який саме напередодні цих подій звільнив синів ворожого воєначальника, їх обох відпустили на волю.

Торвальд Кодранссон багато подорожував, за що й отримав своє прізвисько - Мандрівник. Серед інших місць він відвідав Саксланд (Саксонію), де зустрівся з єпископом Фридреком. Близько 980 р. цей єпископ-місіонер хрестив Торвальда на берегах річки Ельби і новий християнин умовив Фридрека вирушити разом із ним на його батьківщину - в Ісландію. Деякі дослідники повернення Торвальда Кодранссона, який супроводжував саксонського єпископа, додому датують 981 р.7 Уважається, що Фридрек прибув в Ісландію взимку 981 р.

За деякими даними, саксонський єпископ Фридрек перебував на Льодовому острові з 981 по 985/986 рр.8 Проте в «Історії про Торвальда Мандрівника» йдеться, що «Торвальд і єпископ прожили в будинку Кодрана в Ґільї 13 років»6. Це ж джерело повідомляє, що єпископ, Торвальд і їх прибічники пішли на захід, у Відідал, побудували будинок в Лаек'ямонті й прожили там 4 роки. За 16 років до хрещення Ісландії, тобто в 984 р., єпископ і Торвальд побудували першу церкву. У написаній ісландським істориком Арі Торґильссоном «Книзі про ісландців» (приблизно 1125-1130 рр.) саксонського єпископа Фридрека названо першим з іноземних місіонерів, які проповідували християнську віру в Ісландії10.

Місія Торвальда та саксонського єпископа не всіма ісландцями сприймалася схвально, подекуди християнізації острова чинився жорсткий опір. Першу християнську церкву неодноразово намагалися спалити, випробовували на міцність і Торвальда з Фридреком. Одного разу підкуплені місцевими жителями поети- скальди склали сатиричний памфлет про місіонерів. Торвальд не витримав наруги і вбив двох поетів. «Саґа про ґренландців», де йдеться про Ейріка Рудого (славетного ісландця, який відкрив Ґренландію), оповідає, що за п'ятнадцять років до християнізації Ісландії, тобто у 985 р., єпископ Фридрек і Торвальд Кодранссон були змушені залишити Льодовий острів і податися до Норвеґії11.

Християнська місія Торвальда в Ісландії (981-985 рр.) не була вповні успішною, адже він разом з єпископом Фридреком був змушений виїхати з острова ще до офіційного прийняття християнства. Разом вони охрестили лише небагатьох ісландців на півночі країни. Розповідь про місіонерську діяльність Торвальда на рідному острові нагадує оповідь про християнку Ґудрит, дочку Торбйорна12. Ґудрит відома своєю мандрівкою до Ґренландії і тим, що серед її нащадків були перші ісландські єпископи. Вона здійснила прощу до Риму, а після повернення збудувала церкву й прийняла чернецтво. Очевидно, що такий життя віддзеркалював тодішні уявлення про істинний шлях справжнього християнина, який познав єдину віру й приніс її своїм співвітчизникам.

Пізніше, у 997 р., за дорученням Олава Трюґґвасона, до Ісландії прибув Танґбранд і хрестив «усіх, хто прийняв віру». Ісландці прийняли християнство на альтинґу в 1000 р. За взаємною згодою язичників і християн був оголошений закон, що всі люди повинні бути християнами, і всі, хто ще не був охрещений, мають прийняти нову віру. Той, хто таємно відправлятиме язичницькі обряди жертвопринесення, підлягав трирічному вигнанню.

Після прибуття до Норвеґії шляхи-дороги Торвальда і Фридрека розійшлися - єпископ повернувся до Саксонії, де через деякий час помер, а Торвальд продовжив свої мандри, відвідавши Київ, Константинополь та Єрусалим.

Торвальд Кодранссон після подій 985 р. прожив ще багато років. У Норвеґії він зустрічався з королем Олавом Трюґґвасоном, який правив цією країною з 995 по 1000 рр. Торвальд твердо вирішив не повертатися до Ісландії, оскільки після кількох убивств уже не зміг би проповідувати слово Боже в рідних землях. Після смерті норвезького короля Олава Трюґґвасона (1000 р.) Торвальд попрямував на прощу у Святу Землю.

Дорогою до Єрусалима Торвальд Кодранссон побував у стольному граді Києві (приблизно 1000 р.). Православна церква вважає, що неабиякий вплив на Торвальда Мандрівника (до речі, як і на короля Олава Трюґґвасона) справив великий київський князь Володимир Святославич - хреститель Русі, який княжив з 978 по 1015 рр. Завдяки князю Володимиру Торвальд начебто прийняв православну віру. Сучасна інтернет-версія «Житія святого рівноапостольного князя Володимира» так сповіщає про це: «Під впливом святого князя (Володимира) хрестилися і деякі відомі іноземці, наприклад, норвезький конунґ (король) Олаф Трюґґвасон (І 1000), що жив декілька років у Києві, знаменитий Торвальд Мандрівник, засновник монастиря святого Іоанна Предтечі на Дніпрі, та інші»13.

На шляху до Єрусалима Торвальд також відвідав Грецію і Константинополь. На той час імператором Візантії був Василій ІІ Болгаробоєць, який правив з 976 по 1025 р. Згідно з давньоісландськими саґами, візантійський імператор прийняв Торвальда з великою пошаною, обдарувавши цінними подарунками. Можна припустити, що він також зустрічався з візантійським патріархом. Відомо, що патріаршу кафедру за часів Торвальда Мандрівника обіймали Миколай ІІ Хрисоверг (979-991 рр.), Сісіній І (996-998 рр.), Сергій ІІ Мануїліт (1001-1019 рр.),