Т.М.Євсєєва Євсєєва Тетяна Миколаївна - канд. іст. наук, ст. наук. співроб. відділу історії України 20-30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України НАНУ.

МЕНТАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ МОДЕРНІЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ТА СРСР НАПРИКІНЦІ ХІХ - У ПЕРШІЙ ТРЕТИНІ ХХ ст. (УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ)

У пропонованих нарисах характеризуються основні етапи формування єдиної політичної нації в Росії/СРСР спочатку на православній основі, а згодом - на немонархічних тоталітарних засадах, а також їх вплив на перебіг процесів формування та збереження української нації й державності наприкінці XIX - у першій третині XX ст.

Від самодержавства до тоталітаризму

Застосування модернізаційних підходів до оцінки історичних подій вимагає насамперед комплексного дослідження суспільства, порівняння та встановлення співвідношення впливів інновацій і традицій на розвиток суспільних явищ у багатьох площинах. На сучасному етапі кожна окрема фаза єдиного процесу модернізації українського суспільства «на принципах комунізму» - політика воєнного комунізму, неп і «соціалістична» реконструкція (колективізація, індустріалізація, масовий політичний терор) - досить ґрунтовно досліджена вітчизняними фахівцями та зарубіжними колегами. Частково критичному переосмисленню також піддавалася вся система духовного життя: більшовицька українізація, радянізація освіти, ідеологізація культури та мистецтва, церковно-державні стосунки. Проте системного аналізу історичного розвитку українського суспільства у даний період із погляду пізнавального інструментарію модернізації у вітчизняній історіографії не здійснено, зокрема, тому, що досі недостатню увагу приділяли комплексному дослідженню в контексті історії України одного з найважливіших і найцікавіших суспільних феноменів, що супроводжують процеси модернізації, - формування націй та виникнення націоналізму в тих чи інших його проявах. Тому із загального історичного контексту випадала низка важливих суспільних явищ, тенденцій, суттєво зміщувалися акценти при визначенні причинно-наслідкових зв'язків, зрештою, в історичній свідомості українців продовжує панувати відчуття штучного «конструювання тяглости з уривчастого й фрагментарного»1. Недооцінка того факту, що індустріальне суспільство визначило шляхи побудови суспільних взаємин на універсальному політичному принципі націоналізму (тут і далі курсив - Т.Є.) - етнічні, культурні кордони мають збігатися з політичними, тобто державними - унеможливила встановлення спорідненості та комплексне дослідження причинно-наслідкових зв'язків між політичними системами самодержавства Російської імперії і тоталітаризму в СРСР, а також їхнього впливу на історичні долі України та її громадян. Поза контекстом феномену націоналізму (в даному випадку його російського варіанту в самодержавній чи радянській формі) самодержавство й радянський тоталітаризм завжди будуть сприйматись як абсолютно відмінні політичні системи, розділені надійним історичним бар'єром - революцією.

Ґрунтовний аналіз обраного періоду - від занепаду теократії до становлення тоталітаризму - крізь призму феномену націоналізму дозволяє спостерегти існування форми тяглості, що, перетинаючи історичні бар'єри, продовжує буття однієї форми суспільної організації в іншій. У даному випадку це один із аспектів культури - релігія та церква. Саме конфесійна ідентифікація (у вигляді сформованих нею у свідомості архетипів політичної культури), як особлива форма культурної тяглості, перетинає історичний бар'єр, що позірно відділяє самодержавство від тоталітаризму. Віддавна в Європі християнство різних конфесій, як надетнічна релігія, утворювало простір, що полегшував взаємодію національних культур, а в Російській імперії єдиний православний простір забезпечував контроль над ними і полегшував денаціоналізацію. Уніфікація богослужбової мови й практики та універсалізація православних концепцій легітимації політичної влади, а на цій основі - культури загалом, зміцнювали штучно утворений політичний зв'язок між частинами імперії.

Отже, постає низка закономірних питань: якого характеру набули взаємодія та співвідношення православної культури і теократичної влади в Росії в епоху націоналізму? Як це позначилося на процесах трансформації політичної системи в Росії/СРСР від самодержавства до тоталітаризму? Як вказані трансформації відбивалися на історичних долях української нації та української державності від моменту інтеграції в єдиний православний простір імперії до остаточного перетворення України на складову Союзу Радянських Соціалістичних Республік? Адже у СРСР принцип розвитку і територіального розширення великої імперії був збережений, хоча й у дещо модернізованому вигляді. Концепція здійснення Третього Риму через злиття вселенських церков Сходу й Заходу в лоні Російської православної церкви була трансформована в ідею «пришестя Третього Комуністичного Інтернаціоналу» та створення внаслідок «світової перемоги пролетаріату... Інтернаціональної Радянської Соціалістичної Республіки»2. Фактично, неупереджений і ґрунтовний аналіз історичного розвитку Росії/СРСР у зазначений період дає підстави стверджувати, що марксизм-ленінізм виявився однією з форм універсального політичного принципу націоналізму, а саме - російським націоналізмом. А не навпаки, як стверджував Б.Андерсон, «націоналізм виявився для марксистської теорії незручною аномалією»3. Війна з духівництвом та церквою, тотальна атеїзація суспільства поряд із запровадженням радянізованої культури й зміною політичного принципу легітимації влади, утворили надійне підґрунтя для збереження імперії на неправославних немонархічних засадах та формування з її населення російської комуністичної нації, в якій не церква, а партія «освячувала» нову культуру й нову спільну для імперських земель і народів націоналістичну державу - СРСР з усіма притаманними таким державам рисами аж до етнічних (та класових) чисток включно.

Саме внаслідок успадкування основних рис політичної культури теократії комуністична Росія/СРСР залишилась єдиною багатонаціональною імперією, яка пережила катаклізм світової війни 1914-1918 рр. Натомість Європа подолала кризу принципів західної цивілізації (як сусідства «націй-держав») на засадах самовизначення націй. Попри високу імовірність нових міжетнічних конфліктів, Версальсько-Вашингтонська система вперше в історії спробувала реалізувати ідею застосування міжнародного правового механізму врегулювання конфліктів через Лігу Націй. А які цінності зуміли знайти російські комуністи для