А.Ю.Парфіненко Парфіненко Анатолій Юрійович - канд. іст. наук, доцент кафедри туристичного бізнесу Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна.

ГНОСЕОЛОГІЧНІ МОЖЛИВОСТІ ПУБЛІЦИСТИКИ ЯК ІСТОРИЧНОГО ТА ІСТОРІОГРАФІЧНОГО ДЖЕРЕЛА (НА ПРИКЛАДІ ОСВІТНЬОЇ ПУБЛІЦИСТИКИ 1920-х - ПОЧАТКУ 1930-х рр.)

У статті розглядаються пізнавальні можливості публіцистики як історичного та історіографічного джерела. Аналізується, що саме слід розуміти під публіцистикою як такою, висвітлюється розуміння публіцистики у джерелознавстві та літературознавстві, визначаються її пізнавальні можливості як джерела з урахуванням літературознавчого доробку. За допомогою категорії когнітивної лінгвістики «образ» на прикладі освітньої публіцистики 1920-х - початку 1930-х років продемонстровано історіографічний потенціал останньої.

Важливість періодики як історичного джерела давно не викликає сумніву. Публіцистика, як один із найважливіших жанрів періодики, досліджувалася ще теоретиками радянського джерелознавства, хоч розглядалася лише як історичне джерело і не отримала окремого висвітлення. Водночас публіцистика аналізувалася й у літературознавчому середовищі. Досягнення радянського літературознавства з цього приводу становлять неабиякий інтерес і можуть бути екстрапольовані в площину джерелознавства та історіографії. Це передовсім відкриває можливість для віднесення публіцистики не лише до історичних, а й до історіографічних джерел. Отже, в даному випадку, пропонується простежити розуміння публіцистики у джерелознавстві та літературознавстві, визначити її пізнавальні можливості як джерела з урахуванням літературознавчого доробку та продемонструвати на прикладі освітньої публіцистики 1920-х - початку 1930-х років історіографічний потенціал останньої.

За радянських часів дослідники неодноразово підкреслювали, що преса є «комплексним джерелом», «сховищем» інших видів джерел1. Такий погляд на пресу існує і серед сучасних науковців, які визначають її як «комплексний, синтетичний» матеріал2, що вміщує найрізноманітнішу за жанром, походженням та змістом інформацію (офіційні повідомлення і документи, законодавчі акти, публіцистику, листи, хроніку, різноманітну інформацію (замітки - звіти, репортажі, інтерв'ю і т. ін.), оголошення, белетристику, некрологи і т. ін.). Вважається, що наявність у періодиці такого широкого і різновекторного спектру інформації робить її «багатоплановим» джерелом3.

Водночас специфічність преси як джерела деякі дослідники вбачали не лише у складній структурі, але й в особливій інформаційній функції (різнобічному відображенні дійсності), різноманітності її специфічних жанрів. У цілому інформацію періодичних видань пропонувалося умовно розрізняти за мірою близькості до події - на таку, що безпосередньо і опосередковано відображає дійсність, та за співвідношенням фактичного матеріалу і авторського коментарю (міри узагальнення фактів) - на фактографічну та аналітичну. У зв'язку з цим жанри періодики умовно поділяли на інформаційні, аналітичні та художньо-публіцистичні4.

Водночас у радянському джерелознавстві закріплюється думка, згідно з якою саме публіцистика визначає особливість періодики як джерела5. Таке твердження аргументувалося тим, що значна частина інформації, що поширюється через періодичні видання (наприклад, офіційні документи, статистика, звіти, листування тощо), лише фрагментарно відображає дійсність та, як правило, зберігається в архівах. Тоді як публіцистика, всебічно відображаючи життя сучасності, виступає джерелом, властивим лише для періодичних видань. У цьому, вважав В.Я.Борщевський, і полягає «особлива цінність» періодичного друку як історичного джерела6. Але що ж у такому разі розуміти під публіцистикою як такою?

Інтерпретації і тлумачення поняття «публіцистика» вражають своєю різноманітністю, суперечністю думок та емоційних оцінок. Перш за все зауважимо, що слово «публіцистика» використовується як у широкому контексті, так і у вужчому значенні цього слова. У широкому контексті під публіцистикою розуміють усі публічні виступи на актуальні суспільно-політичні теми. Тобто, мова йде про всі публікації або матеріали, що потрапляють до читача за допомогою засобів масової інформації, за винятком художніх творів, об'яв, офіційних документів. У такому розумінні, справедливо зазначає В.Здоровега, публіцистика не є цілісним внутрішнім утворенням, хоча й може вивчатися як в історичному плані, так і у деяких теоретичних та практичних аспектах7.

У вузькому значенні слова, власне публіцистика, означає особливий вид літературної творчості з певними властивими йому особливостями та внутрішніми закономірностями. Аналізуючи публіцистику як джерело для вивчення минулого, будемо дотримуватися саме такого «вузького» її розуміння.

Дослідження публіцистики як історичного, історіографічного та літературного джерела міститься у чисельних узагальнюючих працях із джерелознавства та теорії публіцистики. Переважна більшість видань з означеної проблематики належить до радянської історіографії.

Узагальнюючі праці з джерелознавства8 розкривають, головним чином, пізнавальні можливості періодичних видань як джерела, описують основні прийоми роботи з даним видом джерел, знайомлять з його особливостями, жанрово-видовою специфікою тощо.

Висвітлюючи принципи і методи джерелознавчого аналізу преси, дослідники розрізняли в ній газети й журнали - не лише за оперативністю, але й за інформативними якостями. Зокрема, вважалося, що інформативні якості журнальних публікацій поступаються газетним. Пояснювалося це тим, що основним жанром суспільно-політичних журналів є стаття (притаманні елементи дослідження), тоді як у газетах переважають інформаційні жанри (замітка, репортаж, звіт, кореспонденція).

Виходячи з цього, М.А.Варшавчик поділяв жанри періодики на «оповідні» джерела, до яких відносив інформативні жанри, та на так звані «історичні рештки» (публіцистичні жанри), джерела, які своїм утворенням начебто самі брали участь у перебігу історичних подій, безпосередньо впливали на них9.

У даному випадку важливо підкреслити, що констатуючи специфічність публіцистичних жанрів періодики, чіткого визначення поняттю «публіцистика» радянське джерелознавство не дає. Науковці відзначали лише, що публіцистика являє собою особливий вид літературних творів, що трактують актуальні суспільно-політичні питання10. При цьому специфічність публіцистики практично не розкривалася. Хоча й відзначалося, що, окрім загальних принципів джерелознавчого аналізу преси, вона вимагає особливих прийомів. А саме, урахування того, що у цьому жанрі