Більшість авторів, що висловлювалися із зазначених проблем, мали вищу, у тому числі університетську, освіту. Деякі з них мали досвід викладацької роботи, високий рівень наукової підготовки, досвід журналістської діяльності, займали активну громадську та педагогічну позицію.

Для сприйняття загалом основних позицій своїх творів автори вдавалися до сатиричного висміювання, афористичності характеристик, образності багатьох сюжетів. Освітні перетворення висвітлювалися ними у тісному зв'язку із суспільними явищами радянського життя і царської Росії. Протиставлення радянського ладу капіталістичному, розкриття соціальних контрастів досить часто використовувалися для пояснення різниці між дореволюційною та радянською системами освіти. Досить поширеним у всіх публікаціях було використання статистичних даних, різних схем та діаграм. Зустрічаються й окремо видані праці, що також мали яскраву публіцистичну спрямованість.

Для публіцистичних творів найзапекліших противників «старої» системи освіти як такої та найактивніших критиків «старих» університетів були властиві численні історичні екскурси-порівняння, організаторські висновки та політичні узагальнення. В їх основу було покладено аналіз великої кількості фактів та подій. Передові статті відрізнялися неабиякою полемічною загостреністю, концептуальним змістом і, водночас, адаптованістю до масового читача. Це досягалося завдяки постійному використанню певних комунікативних формул, які, вочевидь, сприймалися значною частиною суспільства.

Відповідно, розглядаючи згадану публіцистику як історіографічне джерело, нашу увагу було зосереджено на аналізі дискурсивної практики, що втілилася у публіцистиці 1920-х - початку 1930-х рр. Зазначена обставина передбачає з'ясування та аналіз ключових слів і виразів публіцистів із метою розкриття сенсів основних ідей, фіксації їхньої маніфестації на всіх стадіях історіографічного процесу.

Показово, що жанрово-видова та змістовна специфіка публікацій були схожими для багатьох авторів, чиї праці містили концептуальну критику колишніх університетів і «старої» системи освіти. Певною мірою, наприклад, це стосується публікацій наркома освіти Г.Ф.Гринька, незмінного заступника багатьох наркомів освіти Я.П.Ряппа, та чисельної літературної спадщини голови Наркомосу М.О.Скрипника. Публіцистичний доробок останнього тільки з питань культури, освіти і виховання становить понад 130 публікацій. У даному випадку схожість спостерігається не лише на тематичному полі, але й на рівні архітектоніки тексту, ідейного змісту, семантичних конструкцій, образних елементів тощо.

Дослідження публіцистики 1920-х - початку 1930-х рр. із зазначеного питання дає підстави стверджувати, що вона не лише містить інформацію про якісь факти чи явища, але й характеризується наявністю багатьох оціночних суджень, різних думок та концепцій, образних складових.

Взагалі, аналізуючи матеріали публіцистики із проблем реформування університетської освіти, не можна не помітити, що у тогочасній періодиці відбувався процес наближення, а іноді і зрощування пропагандистської функції періодики з організаторською і виховною функціями держави. І це виявлялося не тільки у тому, що відповідальні посадовці займалися публіцистичною творчістю, але й у, так би мовити, своєрідній «публіцистизації» державної документації, що відзначають і деякі дослідники радянської періодики30.

У цілому навіть загальні характеристики освітньої публіцистики демонструють не лише її важливі інформативні можливості, але і значний історіографічний потенціал. Ця публіцистика представлена значним спектром оцінок та поглядів, осмисленням перебігу історичного розвитку. Врешті, вона сама, як свідчить аналіз історіографії освіти, стала джерелом формування багатьох історіографічних оцінок.

Аналіз праць із джерелознавства та теорії публіцистики засвідчив, що гносеологічні можливості публіцистики як такої є значно ширшими. Публіцистика цілком може розглядатися як самостійний від періодики вид джерел, який має власні засоби відображення дійсності, потребує не лише загальнонаукових, але й специфічних прийомів вивчення, врешті, може бути віднесений не лише до історичних чи літературних, а й до історіографічних джерел.

Дмитрієнко М.Ф. Більшовицька преса України (1917-1918 рр.) як історичне джерело. - К., 1967. - С.8; Ждановская З.В. Большевистская периодическая печать как источник при изучении КПСС. - Москва, 1965. - С.9.

1 Історичне джерелознавство: Підруч. / Я.С.Калакура, І.Н.Войцехівська, С.Ф.Павленко та ін. - К., 2002. - С.403; Источниковедение: Теория. История. Метод. Источники рос. истории: Учеб. пособие / И.Н.Данилевский, В.В.Кабанов, О.М.Медушевская, М.Ф.Румянцева. - Москва, 1998. - С.6.

2 Источниковедение: Теория. История. Метод. - С.621.

3 Источниковедение истории СССР. - К., 1981. - С.450.

4 Варшавчик МА Источниковедение истории КПСС: Учеб. пособие. - Москва, 1973. - С.297.

5 Борщевский ВЯ. Источниковедение истории СССР (1917-1985). - К., 1985. - С.163.

6 Здоровега В.И. Слово тоже есть дело: Некоторые вопр. теории публицистики. - Москва, 1979. - С.14.

7 Черноморский М.Н. Источниковедение истории СССР (советский период). - Москва, 1966. - 342 с.; Варшавчик МА. Источниковедение истории КПСС. - Москва, 1989. - 224 с.; Пронштейн А.П. Методика исторического источниковедения. - Ростов-на-Дону, 1976. - 497 с.; Копотиенко И.И. Источниковедческий анализ периодической печати Украины. - Днепропетровск, 1978. - 84 с.; Источниковедение истории СССР. - К., 1981. - 496 с.; Борщевский В.Я. Источниковедение истории СССР (1917-1985). - К., 1985. - 232 с.; Источниковедение: Теория. История. Метод; Історичне джерелознавство. - С.488.

8 Варшавчик М. А. Источниковедение истории КПСС. - С.302.

9 Черноморский М.Н. Источниковедение истории СССР. - С.255.

10 Источниковедение истории СССР. - К., 1981. - С.449, 451.

11 Черноморский М.Н. Источниковедение истории СССР. - С.266.

12 Довгопол В.М. Джерелознавство історії Української РСР. - К., 1986. - 238 с.; Стрельський В.І. Джерелознавство історії СРСР: Період імперіалізму: Навч. посіб. - К., 1958. - 480 с. та ін.

13 Источниковедение: Теория. История. Метод. - С.613.

14 Мохначева М.П. Журналистика и историографическая традиция в России 30-70-х гг. XIX в. - Москва, 1999. - 511 с.

15 Посохов