Ю.А.Конюшенко Конюшенко Юлія Анатоліївна - аспірантка кафедри історичних дисциплін Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди, ст. наук. співроб. 1-го науково-експозиційного відділу Харківського історичного музею.

ІСТОРИКО-ФІЛОЛОГІЧНЕ ТОВАРИСТВО ПРИ НОВОРОСІЙСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ: ОСНОВНІ ЕТАПИ І НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ (1889-1923 рр.)

У статті висвітлено передумови створення й етапи розвитку Історико- філологічного товариства при Новоросійському університеті. Проаналізовано статути товариства, а також його склад, основні форми і напрями наукової та просвітницької діяльності.

Історичні, історико-філологічні наукові товариства були актуальними науковими об'єднаннями свого часу. За існуючих у другій половині XIX ст. у Російській імперії економічних, соціальних і культурних умов подібні об'єднання виникли і провадили свою діяльність майже при всіх російських університетах1.

Перші історичні товариства виникли у Російській імперії у 1750-х рр. Безперервна їх діяльність розпочинається з початку XIX ст.2 Утім, як особливий вид організації науки, вони набули визнання і поширення тільки у другій половині XIX ст. Саме у цей період з'являються наукові товариства, які поряд із вивченням історії займалися дослідженням мово- та літературознавчих питань. Створювалися вони передусім з ініціативи викладачів історико-філологічних факультетів окремих університетів. На відміну від навчальних закладів, діяльність цих товариств підлягала меншому контролю з боку царського уряду і державних установ. Це, своєю чергою, сприяло піднесенню творчих починань учених та формуванню прогресивної наукової і суспільної думки.

Питання функціонування подібних об'єднань уже привертали увагу багатьох дослідників. Деякі з науковців займалися вивченням діяльності окремих товариств3. Були видані і перші узагальнюючі дослідження з цієї проблематики4. Однак діяльність одного з провідних наукових осередків південного регіону України кінця XIX - початку XX ст. - Історико-філологічного товариства, що діяло при Новоросійському університеті (далі - ІФТНУ), досі не стала предметом спеціального дослідження. Це й зумовило потребу докладного критичного аналізу.

Дореволюційна історіографія з питань функціонування Історико-філологіч- ного товариства при Новоросійському університеті має описовий, епізодичний характер5. Радянська історіографія історії ІФТНУ з цього приводу налічує всього кілька праць. Окремі аспекти проблематики знайшли відображення у таких узагальнюючих працях, як «Історія Одеського університету за 100 років» та «Історія Одеського університету (1865-2000 рр.)»6, а також у статтях О.Д.Степанського7. Короткі відомості з історії ІФТНУ містять енциклопедичні видання, але, на жаль, вони мають низку недостовірних даних8.

У сучасній українській історіографії вже з'явилися наукові праці, які суттєво доповнили відомості з діяльності ІФТНУ. До таких досліджень слід зарахувати праці З.В.Першиної9, О.З.Медалієвої10 і Т.М.Попової11.

У другій половині XIX ст. у Російській імперії відбувалися помітні позитивні зміни у суспільному житті й освіті. Одними з центральних перетворень у галузі освіти й науки у той період були університетські реформи, проведені у 1860-х рр. Під тиском наукової інтелігенції у 1863 р. був прийнятий Загальний статут університетів, що створило сприятливі умови для наукової та адміністративної діяльності університетів Російської імперії і відкрило більш широкі можливості для створення при цих навчальних закладах наукових об'єднань.

На теренах України, яка у той час входила до складу Російської імперії, виникли і почали свою діяльність два університетських об'єднання - Історичне товариство Нестора-літописця у Києві та Історико-філологічне товариство при Харківському університеті12.

Політична реакція 1880-х рр. загальмувала подальший процес виникнення аналогічних об'єднань. Так, надане у 1880 р. клопотання про створення товариства в Одесі пролежало «під сукном» цілих вісім років13. Майже до останнього десятиліття XIX ст. при Новоросійському університеті не існувало наукового об'єднання, сферою занять якого були б дослідження історико-філологічного спрямування. На початку 1880-х рр. подібна ідея з'явилася, але вона так і не вийшла за межі задуму. У 1880 р. Новоросійський університет отримав запрошення взяти участь у публічних засіданнях на честь відкриття у Москві пам'ятника Пушкіну, що їх проводило Товариство любителів російської словесності. На засіданні ради університету, яке відбулося 22 травня, при обговоренні можливості участі цього вузу у відзначенні відкриття пам'ятника Пушкіну, професор І.С.Некрасов вніс пропозицію - «з метою ознаменування пам'яті нашого геніального поета Пушкіна заснувати при Новоросійському університеті Пушкінське товариство любителів російської словесності». Під час обговорення деталей улаштування святкування відкриття пам'ятника визначили, у числі інших заходів, прийняти пропозицію І.С.Некрасова і просити історико-філологічний факультет розробити проект статуту Пушкінського товариства14. Проте і ця пропозиція тоді так і не була реалізована. Аж до 1888 р. питання організації товариства історико-філологічного спрямування залишалося відкритим.

На той час в Одесі уже діяло створене у 1839 р. Товариство історії та старожит- ностей. Воно виникло як загальноісторичне, але головним напрямом його діяльності стали археологічні студії, які і вирішили подальшу наукову спеціалізацію цього товариства як суто археологічного15. Тому потреба у заснуванні іншого товариства, яке б займалося вивченням широкого кола історичних і філологічних питань, а не лише археологією, залишалася актуальною.

Значною датою у вирішенні питання заснування товариства стало 30 травня 1888 р., коли десять професорів історико-філологічного факультету - І.С.Некра- сов, О. О. Кочубинський, В.І.Шерцль, О.С.Трачевський, Ф.І.Успенський, Л.Ф. Воєводський, О.І.Кирпичников, Г.І.Перетяткович, Е.Р.Фон-Штерн і протоієрей В.М.Войтковський, - знову подали до ради університету клопотання про відкриття історико-філологічного товариства, проект якого додавався16.

Засновниками товариства виступили провідні професори історико-філологіч- ного факультету, яскраві представники гуманітарної науки того часу, кожен із них був визначним спеціалістом у своїй царині. Це, передусім, були прогресивні науковці того часу, які прагнули займатися не тільки суто науковими