4 Вивченню питання інтернованого війська УНР присвятили свої праці як українські, так і польські історики. Більшість учених пристають до думки, що кількісно інтернована армія УНР становила від 30 до 43 тис. осіб. Див.: Трощинський В. Міжвоєнна українська еміґрація в Європі як історичне і соціальне явище. - К., 1994. - С.20-21; Potocki R. Ukrainskie wychodzstwo polityczne w Polsce (1920-1939) // Warszawskie zeszyty ukrainoznawcze. - Т.3. - Warszawa, 1996. - S.194; Karpus Z. Jency i internowani rosyjscy i ukrainscy na terenie Polski w latach 1918-1924. - Torun, 1997. - S.88-89; Bruski J. Petlurowcy. Centrum Panstwowe Ukrainskiej Republiki Ludowej na wychodzstwie (1919-1924). - Krakow, 2000. - S.239-240; Wiszka E. Emigracja ukrainska w Polsce 1920-1939. - Torun, 2004. - S.9-10.

5 Під квітня 1921 р. український урядовий апарат на чужині налічував 1694 особи. Більшість із них пішла в еміграцію разом із родинами (див.: Піскун В. Політичний вибір української еміграції (20-ті роки XX ст.): Монографія. - К., 2006. - С.133). За словами В.Приходька, керуючого Міністерства фінансів УНР, на 20.02.1922 р. «на обов'язку перебувало 150 чоловік урядовців, що уявляють зведений до мінімуму апарат Державного Центру (не рахуючи посольств) і коло 12 000 військо» (див.: Листування керуючого міністерства фінансів УНР В.Приходька з міністром фінансів П.Чижевським // ЦДАГО України. - Ф.269. - Оп.І. - Спр.5. - Арк.2).

6 С.Петлюра називав загальну кількість емігрантів із підросійської України 100 тис. осіб (див.: Петлюра С. Сучасна українська еміграція та її завдання / Симон Петлюра. Статті. - К., 1992. - С.232), а М.Шаповал - 216 тис. Він враховував і вихідців із західноукраїнських земель та емігрантів із Кубанської Народної Республіки (див.: Українська еміграція в Європі (соціологічний нарис) // ЦДАВО України. - Ф.3565. - Оп.1. - Спр.48. - Арк.1, 1 зв., 2).

7 Bruski J. Op. cit. - S.253.

8 Див.: Фещенко-Чопівський I. 220 днів Ради Республіки. - Л.; Дубно, 2002. - 72 с.

9 ЦДАВО України. - Ф.3656. - Оп.1. - Спр.6. - Арк.4-11.

10 Там само. - Спр.9. - Арк.2-6.

11 Детальніше про діяльність Ради Республіки див.: Піскун В. Політичний вибір української еміграції (20-ті роки XX ст.). - С.82.

12 Держалюк М.С. Міжнародне становище України та її визвольна боротьба у 1917-1922 рр. - К., 1998. - С.4.

13 Садовський В. Шлях розпродажу // Тризуб. - 1928. - №40. - С.7-9.

14 Див.: Сідак В.С. Національні спецслужби в період Української революції 1917-1921 рр. (невідомі сторінки): Монографія. - К., 1998. - С.210-211.

15 Bruski J. Op. cit. - S.248.

16 Див.: Визвольні змагання очима контррозвідника (Документальна спадщина Миколи Чеботаріва). - К., 2003. - С.184-192.

17 Єфремов С. Щоденники. 1923-1929. - К., 1997. - С.69.

18 Сергійчук В.І. Симон Петлюра. - К., 2004. - С.375.

19 Петлюра Симон. Статті, листи, документи. - Нью-Йорк, 1956. - С.410.

20 Заява Ю.Тютюнника до ВУЦВК із визнанням своєї вини та звернення «До всіх вояків, перебуваючих на еміграції», були опубліковані у віденському прорадянському виданні (див.: Нова громада. Суспільно-політичний журнал / Під ред. С.Вітика. - 1923. - № III-IV (жовтень - листопад). - С.152-153).

21 Сергійчук В. Будівничий самостійної України. - К., 2006. - С.27.

22 Радянин. Хто кого спокушав? // Свобода. - 1922. - 19 квітня.

23 Віктор Копп (Копелєв) - на початку 1920-х рр. керівник більшовицької резиден- тури у Берліні (див.: Bruski J. Op. cit. - S.519).

24 Радянин. Хто кого спокушав? // Свобода. - 1922. - 19 квітня.

25 Там само.

26 ЦДАГО України. - Ф.І. - 0п.20. - Спр.1035. - Арк.19-20.

27 Там само. - Ф.269. - Оп.1. - Спр.5. - Арк.17 зв.

28 Там само. - Ф.3809. - Оп.2. - Спр.2. - Арк.8-9.

29 Петлюра Симон. Статті, листи, документи. - 1956. - С.427.

30 ЦДАГО України. - Ф.269. - Оп.І. - Спр.60. - Арк.77.

31 Див.: Chojnowski A. Stanislav Stempowski on his participation in the Government of the Ukrainian People's Republic //Harvard Ukrainian studies. - Vоl.XIV. - 1990. - №1/2. - P.144-150.

32 Bruski J. Op. cit. - S.268-269.

33 Бердиховська Б. Ґедройць і українці // Єжи Ґедройць та українська еміграція. Листування 1950-1982 рр. / Упор., перед. слово і ком. Б.Бердиховської; пер. із польськ. та англ. - К., 2008. - С.8.

34 На зламі 1940-1950-х рр. Єжи Ґедройць проголосив: «Постання незалежної України лежить в інтересах Польщі» та декларував, що «Львів повинен належати Україні», а Є.Лободовський запропонував «деколонізувати мислення» і закликав поляків - оборонців Ризької угоди - зрозуміти, що «для українців Рига була ідентично, що для нас Ялта» (як відповідна аналогія), то був крок до українсько-польського порозуміння по роках взаємної ненависті і непоправних втрат (див.: Jerzy Giedroyc i polsko-ukrainskie upio- ry przeszlosci - zamiast wywiadu // Wiele twarzy Ukrainy / Pod red. I.Chruslinskiej i P.Tymy. - Lublin, 2005. - S.255-260).

35 Чикаленко Л. Уривки зі спогадів із років 1919-1920. - Нью-Йорк, 1963. - С.148-153.

36 ЦДАВО України. - Ф.3696. - Оп.2. - Спр.25. - Арк.46 зв., 48.

37 Державний архів Сумської області. - Ф.1731. - Оп.2. - Спр.1. - Арк.146, 153.

38 Там само. - Спр.3. -