В.М.Андреев, Н.М.Чермошенцева Андреев Віталій Миколайович - канд. іст. наук, доцент, завідувач кафедри всесвітньої історії та історіографії Херсонського державного університету; Чермошен- цева Наталія Миколаївна - канд. іст. наук, викладач кафедри всесвітньої історії та історіографії Херсонського державного університету.

САУЛ БОРОВИЙ: ЖИТТЯ ЗАРАДИ НАУКИ

Талановитий радянський історик Саул Якович Боровий (1903-1989 рр.) - автор близько 200 робіт з історії та історіографії українського єврейства, запорозького козацтва, українсько-єврейських стосунків, економічної історії Росії та України, книгознавства і бібліотечної справи, архівістики, пушкіністики, краєзнавства тощо. Багато праць ученого досі не втратили свого наукового значення.

С.Боровий на історіографічному небосхилі XX ст. не був «зіркою першої величини». Його відносимо до істориків «другого плану», які у тіні корифеїв скромно та сумлінно працюють на благо науки, поклавши на її вівтар усе своє життя. Утім, обличчя науки визначається не лише її «першими», «знаковими», усім відомими постатями, які перебувають на вищих щаблях у персональній історіографічній ієрархії. Без істориків «другого плану», «зірок другої величини» неможливо осягнути та зрозуміти історіографічний процес у всій його багатовимірності і складності1.

У радянській історіографії дослідник став відомим завдяки своїм історикоекономічним студіям. Його ім'я систематично зустрічається у таких академічних виданнях, як «Историография истории СССР»2, «Очерки истории исторической науки в СССР»3 та ін., а монографія вченого «Кредит и банки России (середина XVII в. - 1861 г.)» розглядається як одна з фундаментальних у цій сфері, поряд із працями І.Ґіндіна, П.Лященка, А.Погребинського. На початку 1990-х рр. увагу науковців привернули роботи вченого з історії єврейського народу на території України. У 1991 р. Інститутом історії України НАНУ був опублікований нарис С.Борового, присвячений подіям голокосту в Одесі. У вступній статті до видання С.Кульчицький звернув увагу на цю значну та недосліджену складову наукової біографії історика. Згодом, окрім передмов до видань, почали з'являтися і студії, присвячені життю та творчості вченого. Однією із перших стала стаття Р.Ґанеліна, С.Лебедєва, Я.Лур'є, А.Тартаковського4. Великий внесок в актуалізацію та популяризацію наукової спадщини дослідника зробив його учень і товариш М.Соколянський5. Ширше єврейська тематика у творчості історика була розглянута у студіям В.Андреева6. Поступово ім'я дослідника повертається в академічну науку. Так, його прізвище внесене до Російської єврейської енциклопедії7 та бібліографічного довідника «Українські історики XX ст.»8. Останнім часом праці С.Борового все частіше використовуються сучасними істориками. Проте поки що не існує жодного комплексного дослідження, в якому було б здійснено ґрунтовний аналіз праць ученого, методологічних засад його творчості, реконструйовано біографію.

Формування особистості та професійне становлення

Саул Якович Боровий народився у заможній єврейській родині Одеси 12 листопада 1903 р. Його предки оселились у цьому місті ще на початку XIX ст. Мати - Єлизавета Давидівна - належала до так званих «бродських євреїв» (вихідців із міста Броди). Це була своєрідна вища каста, що виділялася серед інших, «звичайних», євреїв Одеси своїм високим матеріальним та культурним рівнем9. Вона була жінкою освіченою, вільно володіла німецькою та французькою мовами, захоплювалася театром та брала активну участь у громадському житті міста10. Батько - Яків Аронович - народився у Шклові (Литва). Коли йому виповнилося 14 років, родина перебралася у Ніжин, а потім в Одесу. Згодом він став одним із найуспішніших одеських маклерів, нагромадив чималий капітал і забезпечив безбідне існування своїй родині (три сини та дочка)11. Яків Боровий був старшим сином у багатодітній родині і не зміг здобути «дипломної» освіти. Проте він активно займався самоосвітою, багато читав, підтримував знайомство з діячами єврейської культури, був членом єврейських культурних та просвітницьких організацій, а іноді виступав у ролі мецената12.

Діти родини Борових мали можливість здобути добру освіту, вивчати мови, спілкуватися із представниками інтелектуальної еліти Одеси. Це був своєрідний стиль життя сім'ї, через який відбувалася постійна трансляція культурно-генетичного коду, закладеного в родині ще прадідом-рабином. У родинному колі завжди обговорювалися проблеми єврейського життя. Активна громадська позиція батьків, участь у культурному житті Одеси накладали свій відбиток на виховання дітей та формування їх особистості. Так, старший брат С.Борового - Давид, еміґрував на початку 1920-х рр. у Палестину і згодом, уже в Ізраїлі, став державним діячем13. А Саул Якович, навпаки, ніколи не був «активістом». Можливо це пов'язано з тим, що разом зі своєю сестрою-близнючкою Мірою він був наймолодшим у сім'ї і їх не обтяжували обов'язками та великими планами на майбутнє, надаючи можливість для саморозвитку.

Характерною рисою життя родини Борових була щира гостинність. Не тільки на свята, а й у п'ятницю та суботу їхній дім відвідували представники єврейської культурної еліти. Так, близьким знайомим батька був визначний представник єврейської суспільно-політичної думки того часу Агад-Гаам (псевдонім Ушера Гірша Ґінцберґа). Улітку 1917 р. на дачі у Борових бував засновник нової єврейської літератури на їдиш М.Мойхер-Сфорім, який провів чимало годин у бесідах із батьком, братом та молодим Саулом. Частими гостями були поет Ш.Черніховський, прозаїк, редактор літературно-критичних журналів Я.Фіхман, літературознавець та історик І.Клаузнер. Близьким другом Якова Борового був видатний письменник-гебраїст Г.-Н.Бялик14. Саме середовище визначило коло інтересів майбутнього вченого. Імовірно саме тоді у нього зародилася зацікавленість єврейською тематикою і протягом всього наступного життя національне коріння завжди давало про себе знати, у тому числі і в історичних студіюваннях.

Гарна